Вдача

В очах чужоземних мандрівників, послів і інших з давніх часів український народ вважався за щирого і привітного. Цю вдачу в масі своїй він заховав аж до сьогоднішнього дня. До чужинців він завжди ласкавий і гостинний. Жінки були вірні своїм чоловікам, не раз убивали й себе, коли вмирав їх чоловік. Українці дуже любили й люблять волю. Любили і люблять повеселитися й забавитися, поспівати й побенкетувати: без пісні, танців і гри не обходилася ніяка оказія. Літописець сердито оповідав про тодішні розваги між селами та про їх «плясання і всякі бісівські пісні», — тому що вони були зв'язані із старою, поганською вірою. „З плясанням, гудінням (музиками) і плеканням“ у долоні справлялися весілля.