Жіноча сорочка

Жіночі та чоловічі сорочки у давнину кроїли однаково. Пізніше їхній крій різнився. Шили їх з льняного чи конопляного полотна. Домашнє полотно було вузьке, тому для сорочки з’єднували три або й чотири пілки.

Святкова сорочка була „додільна” — до щиколоток. Сорочку на будень шили з двох частин: верх із льняного, а низ із конопляного полотна; звали її „до підточки”. Верхню й нижню частини зарублювали кожну окремо, а тоді зшивали.

Подаємо крій трьох сорочок: „до уставки”, із суцільним рукавом і „хлоп’янки”.

1.   Крій „до уставки”

Полотно кроїли по нитці у чотирикутники різної величини. З найбільшого був станок, з інших: два рукави, дві уставки, дві ластки, два манжети (чохли, дуди, оторочки), комір.

Найперше вишивали уставки й рукави. Станок розрізували надвоє: перед і спину. У переді викроювали виріз на шию та пазуху. Пазуху підрублювали рубцем наверх. Рубець шили „вистігом” („позаголковим” швом, подібним до машинової стебнівки); який був одночасно його прикрасою. Вишиту уставку прикріплювали до обох частин станка немов перепаску, що йде через плече. Вишиті та зшиті рукави пришивали до станка. Ширина рукава бувала різна. Ширші зморщені рукави пришивали до уставки подвійним вистігом. Між станком і рукавом вшивали квадратний кусень полотна — „ластку”, щоб було зручно підіймати руку. Низ рукава збирали на міцну нитку й викінчували вишитим манжетом або обшивкою.

Горішню частину станка разом із пришитим рукавом збирали на міцну нитку. На голку набирали по дві нитки полотна, одночасно вирівнюючи (вичіркуючи) збирки голкою, щоб рівно лежали. Трохи нижче збирали їх ще раз, щоб не розходилися. Виріз на шию викінчували обшивкою, стійкою або коміром. Спершу пришивали з лиця (з правого боку), вколюючи голку між кожну збирку. Потім підшивали з вивороту (з лівого боку), а комір прошивали кілька разів вистігом. На кінцях обшивки або коміра робили петлі, крізь які протягали стрічку для зав’язування.

Сорочки різнилися також довжиною та шириною рукавів. На сході України рукави широкі, а сорочка довга; на заході рукави вужчі, сорочка коротша (на Гуцульщині сягає під коліно).

2.   Крій із суцільним рукавом.

Викроєний суцільний рукав, пришивали до верху станка і трохи до боку. Вишивка припадала на ту частину рукава, де в інших сорочках пришита уставка.

Крій „до уставки” був поширений на Лівобережжі, а сорочка з суцільним рукавом — на Правобережжі та в Західній Україні.

3.   Крій „хлоп’янки”

В новіші часи цей крій за зразком чоловічих сорочок поширився на Буковині та в сусідній частині Закарпаття. (Таку сорочку тут звуть „волоською”).

Полотно розкроювали по нитці на шість частин: станок, два рукави, дві ластки й обшивка; уставок нема. На плечах станок не розрізували, а тільки викроювали виріз на шию й пазуху. Тоді вишивали окремі частини: станок

— вузькою смугою від пояса через плече аж на спину; пазуху зарублювали й обводили вузькою вишивкою, а на рукавах вишивали широкий узір, що йшов згори вниз. Станок зшивали пруг до пруга через край. Якщо полотно вузьке, то з обох боків додавали чотирикутні „бочки”. Між станком і рукавами вшивали ластки. Виріз на шию викінчували обшивкою та робили дві петлі для шнурка з ниток, яким зав’язували сорочку.