Жіноче вбрання гуцульщини

Зачіска і убір голови

Дівоча зачіска відрізняється від жіночої. Дівчина розчісувала волосся на дві сторони і заплітала одну або дві коси, викінчуючи їх волічкою. Святкова зачіска, особливо у велике свято, потребувала багато часу й уваги та допомоги матері чи іншої дівчини. Розчесавши волосся на два боки, високо над вухами заплітали дві коси. Заплітаючи, скріплювали коси пасмом червоної волічки („уплітки”) і шнурком з нанизаними на ньому мідними гудзиками („пуговиці”). Кінці обох кіс закручували на тім’я, а щоб цей „попліт” тримався, зав’язували його „прив’язкою” з гарасівки. Ззаду встромляли живу або штучну квітку („закосичували”).

Ще складніша зачіска зарученої дівчини. Поміж косами та чолом обводять голову смугами кольорової волічки й зав’язують їх на потилиці. Кінці волічки звисають на спину на дві долоні. На чоло

накладають „чільце”: вузьке сукняне або металеве півколо, покрите прикрасами з міді, срібла чи золота й кораликами. Чільце закриває чоло, а прикраси звисають аж на очі.

Заміжня жінка завжди пов’язана. Такий звичай був по всій Україні й пов’язання включене у весільний обряд. Розчесавши і заплівши волосся у дві коси, жінка закладала їх довкола голови й натягала чепець із полотна, що тісно облягав голову. Потім зави

вала голову наміткою („рантухом”)

— смугою з тонкого білого полотна, що була викінчена на кінцях вишивкою або тканим орнаментом. Згодом намітки вийшли з ужитку. їх заступила хустка з тонкої вовни (т. зв. „шалянова”).

Хустки бували різної величини. Для щоденного вжитку — невеликі, а святкові мали край на півтора чи два метри. На хустках квітчастий рисунок у живих кольорах — червоному, жовто-

гарячому, зеленому. Краї обведені шовковими тороками. Зав’язувала хустку гуцулка так, щоб голова здавалась широкою, а обличчя було обрамоване рівномірно. Найперше складала хустку у трикутник і закочувала передній край на три пальці. Зав’язувала хустку ззаду на потилиці й обома кінцями обводила голову; переплівши їх біля вух, спускала тороки вниз. Така форма зав’язування притаманна жіночому гуцульському одягові.

Намисто

Гуцульське намисто пишне, багате й різноманітне. Найдавніше — це зґарди, себто мосяжні хрестики або металеві оздоби, нанизані на ланцюжок. Пізніше прийшли венецькі коралі з кольоровим рисунком та золотим вкрапленням. Були і справжні червоні коралі з дочіпленими до них монетами різного поход-

ження. А вкінці „лискавки” — скляні намистини різних кольорів, окрім того, силянки або ґердани, що ними обв’язують шию. Ззаду намисто зчіплювали „чепрагою”

— стародавньою пряжкою або зав’язували червоною гарасівкою.

Сорочка

Крій жіночої сорочки описано в окремому розділі. Святкові сорочки шили з льняного, а буденні з конопляного полотна. В новіший час для основи купували в місті „біляві” (бавовняні) нитки. На уток давали тонкі, вдома прядені. Так виходило тонше полотно. Також купували у місті „біленицю”, себто фабричне полотно, на „прилюдні” — святкові сорочки.

Давніше, якщо хотіли мати весь рукав „писаний” (покритий узором), то віддавали ткати. Це вивелося з ужитку. Звичайно вишивали комір („обшивку”), уставку і манжети („дуди”). Пазуху і поділ сорочки обводили рубцем.

У давнину вишивали вовняними нитками; їх фарбували самі природними барвниками. Пізніш купували „бавунку” — бавовняні кольорові нитки. Тепер уживають нитки марки ДМЦ. Старші жінки вишивали для себе небіленими або

білими нитками чи одним якимсь кольором.

Сорочку зав’язували спереду „щінками” — шнурком із білих ниток.

Поясний одяг

Гуцулка обгортає стан запасками. Це два чотирикутні вовняні кусні тканини („двоєнички”), що відповідно до кольору звуться „колосові” (жовті), „чорнобриві” (з перевагою темного кольору), зелені або бурякові. На щодень їх ткали у поперечні смужки; до святкових додавали золоту або срібну нитку — „дріть”. Запаску обшивають шнуром, що його сплітають з кольорових ниток. Передня запаска коротша від задньої і з-під неї видно трохи сорочку.

Пояс

Підперізувались тканим вовняним поясом, завширшки 20-25 см, завдовжки 3 м, а під ним ще й вузькою крайкою („попружкою”). Таке підперізування міцне, добре тримає запаску.

Безрукавка (кептар)

Кептар — це частина одягу, що його гуцули носять зимою, а часто і влітку, бо гірський клімат

суворий. Роблять його з однієї овечої шкіри. Її розрізують посередині на перед і спину. Передню частину розрізують на дві поли. Виріз для шиї обводять коміром із смушку. Також смушком прикрашають увесь кептар довкруги.

Кептарі, що їх носять до роботи, прикрашають скромно, а святкові дуже щедро. Вздовж поли вміщують нашивки з кольорової шкіри, шнурів, „цяток” (капслів), шкіряної плетінки й металевих оздоб. Також багато прикрашена спина кептаря, що має не раз усю композицію з тих же додатків. Спереду вміщено дві кишені. Довжина кептаря — до стеген.

Різниця між жіночим і чоловічим кептарем невелика. Чоловічий має стоячий комір із смушку, а жіночий скроєний до шиї та обшитий смушком.

Взуття

Взуття гуцулки міцне й тепле. Воно складається з вовняної онучі, капця (вовняна панчоха) і постолів.

Онуча — це кусень вовняного матеріалу, яким обгортають стопу. Капець — вовняна панчоха, пошита з доморобного сукна або вовняної матерії, здебільшого вишневого або бурого кольору. Горішній край і середину прикрашають вишивкою, а спереду пришивають декоративним швом „нахлипку” (зубець із сукна). Ногу, обведену онучею, взувають у „капець”, а тоді у постіл. Прикріпивши постоли „волоками” (вовняні шнури), обвивають ними ноги на висоті щиколотки.

Пізніше, замість капців, плели на дротах шкарпетки з грубої волічки, добираючи колір вишневий, бурий або білий. Шкарпетку виплітали до тієї ж височини, що й капець із сукна, і закінчували горішній край гуцульським узором.

Додатки

До святкового одягу належали ще дрібниці, що їх дбайливо підбирали.

Шовкова узориста хустина з тороками. Жінка опоясувалася нею немов запаскою (поверх передньої запаски), ззаду зав’язувала ґудз або підтикала кінці під пояс.

Ширинку, білу хустинку, обведену вздовж країв вишивкою, тримали в руці, ідучи до церкви чи в гостину.

Дзьобенка — торбина з картатого вовняного матеріалу, обведена з обох боків крайкою. Гуцулка носила її через плече.

Опис : E:\Users\Administrator\Documents\media\image148.jpeg