Жіноче вбрання лемківщини

Зачіска і убір голови

Дівчата заплітали одну косу, вплітаючи червону вовняну стрічку „заплітку” або взористу „баса- банку”. До церкви й в гостину йшли простоволосі. Тільки восени і взимку пов’язували вовняну хустку, а вдома при роботі — малу перкалеву.

Під час весілля відбувалися „почіпчини” — церемоніял, коли молоду завивали як молодицю. Її пов’язували великою білою хусткою — „фацеликом”. З цього часу жінка завжди покривала голову.

Жінка ділила волосся на дві частини і обвивала ними „хімлю” („хомевку”), себто круг із ялівцевого пруття чи ліщини, обвинений полотном. Поверх того натягала чепець із кольорового матеріалу або сітки. В деяких околицях він гладкий, а в інших обшитий фальбанками і кривульками.

Фацелик зроблений із купованого білого накрохмаленого полотна, скроєного у великий чотирикутник. Вбираючи на голову, один кут ховали під спід. З обох боків укладали великі крила, спід яких зібраний на нитку. Один вишитий кінець звисав ззаду нижче стану. На ньому був вишитий мотив лемківського орнаменту; часом по усьому фацелику вишиті квітчасті мотиви, а на кінці — китичка квітів.

Для підтримки фацелика жінки вгорталися у вузьке тонке полотно, переткане на кінцях узором — „рубцем”. Так одягалися у свято, а в будень носили менші фацелики без „рубця”.

Намисто

У деяких околицях довкола шиї носили дрібні срібні пацьорки, а нижче них — великий хрест на червоній гарасівці. Пацьорок було багато і вони творили немов комір. В інших околицях одягали ще й червоні коралі.

Улюбленою прикрасою лемкинь були силянки, що їх звали крайками. Спершу їх робили у формі стрічки, нанизуючи узором дрібні намистини на кінському волоссі. Пізніше силянки виробляли у

формі широкого півкола. Вони мали червоне тло і виплетений іншими кольорами узір. Нижній край викінчували „гомбичками” (більшими намистинами).

Сорочка

Жіноча сорочка зветься „чах- лик”. Її шили із тонкого льняного або купованого полотна на неділю, а з грубшого полотна до роботи. Сорочка сягає до стеген, рукав — за лікоть. Сорочку доповнює „спідник” із грубшого конопляного полотна, який сягає до колін.

Вишивка сорочки скромна. Уставка (у лемків зветься „запліччя”) вузька — 2 см, взір геометричний у синьому й червоному або чорному й червоному кольорі. Комір — „обшивка” застібається спереду на гудзик чи блискучу спинку (мале дзеркальце) або зав’язується „застіжкою” з червоної гарасівки. Розріз пазухи закритий широкою стрічкою „ба- сабанкою”.

Поясний одяг

Спідниця, пошита з вибійки, звалась „фарбачка” чи „мальованка”. Вибійка — це доморобне полотно з узорами, які набивали різьбленими дерев’яними дощечками, змащеними синьою олійною

фарбою. Узір вибійки був дуже тривкий. Довжина спідниці — до половини литки.

Коли почали вживати фабричні тканини, то спідницю шили, як і „фарбачку”, з чотирьох пілок ма- теріялу, лишень трохи коротшу. Старші носили червону у дрібні квіти, молодші — квітчасті сині або зелені. На скроєному матеріалі нашивали три ряди кольорових стрічок так, щоб на спідниці вони припадали вище колін. Підвертали поділ і три пілки рясували: зволожували водою, укладали дрібні складки, зв’язували й висушували. Одну пілку лишали гладкою. Вгорі спідницю викінчували обшивкою завширшки у долоню. Гладкий перед закривали запаскою.

Взимку надівали такі ж спідниці з білого вовняного матеріалу, прикрашені вище колін стрічками жовтогарячого кольору.

Безрукавка (лейбик)

Лейбик шили з білого або брунатного домашнього сукна, опісля із синього купованого матеріалу. Спереду мав виріз, щоб було видно намисто. Застібався на ґудзики. У деяких околицях для кращого приталення вшивали ззаду два „клапті”.

Лейбик обводили червоно- жовтим вишитим рубцем, а спереду вишитими „коліщатками” у два ряди. Між ними прикріпляли жовті мідні ґудзики, а по краях звисали малі китички з червоної волічки. Часом замість коліщат пришивали куповані „драбинки” з червоної волічки.

Дівчата прикріплювали до лейбика ззаду вгорі широку стрічку „басабанку” або червону вовняну.

Фартушок (запаска)

Фартушок, який називали „запаска”, був з червоного купованого матеріалу, рясований. Він трошки коротший від спідниці. До нього пришита внизу фальбанка відмінного кольору, завширшки у три пальці. У деяких околицях робили фартух з двох однакових хусток; їх зшивали і також рясували.

Пояс (попружка)

Жінки підперізувались вузькою „попружкою” з чорної, білої і

Лейбик

червоної вовни, а поверх неї ще ширшими купованими „крайками”.

Рубець

Рубцем звали вузький кусень тонкого полотна, мережаний на кінцях, завдовжки 2 м. Його складали дуже дбайливо удвоє або втроє і закидали на спину. Кінці рубця спадали спереду на обидві руки. Він підтримував фацелик.

Взуття

До праці лемкині взували постоли „кирпці”. Взимку взувалися дуже дбайливо: завивали стопу вовняною онучкою, потім всю ногу залишками вовняних хусток „лишанками”. Поверх них обвивали ногу смугами полотна.

Постоли прив’язували до ноги вузькими вовняними шнурами „насторочанками” і намотували поверх щиколотки густо „наволокою”, себто грубим шнуром із чорної вовни.

У свято взували чоботи — „скірні” з підківками і цвяшками на зап’ятках.

Верхнє вбрання

Куртак (гунька) це вбрання на переходову пору року. Скроєне подібно до чоловічої гуньки, лиш більш приталене. Якщо було з чорного сукна, то на краях прикрашали аплікацією з білого сукна. А якщо з білого, то прикраси робили чорним і червоним шнуром.