Жіноче вбрання сокальщини

Зачіска й убір голови

Дівчата розділювали волосся посередині і плели дві коси, що їх укладали довкола голови. У свята обвивали голову взористою стрічкою ,,биндою” і втикали за неї живі або штучні квіти.
Заміжня жінка не заплітала волосся, а навивала його на „кімбалку” — обруч із пруття лози, обвинений полотном. Опісля вдягала на голову полотняний чепець, що мав гачкований верх. У великі свята жінка пов’язувала намітку з білого тонкого полотна. Пізніш заступили її двома льняними хустками з витканим червоним краєм. В останній час жінки покривали голову хусткою — полотняною, шовковою, шаляно-вою або кашміровою. А до праці пов’язували перкалеву. Взори хусток мали свої назви: „хмари”, „конічинка”, „горошки”. В останній час увійшли в моду т. зв. турецькі хустки.
Дівчата пов’язувались інакше як молодиці. Вони складали хустку у трикутник, зав’язували під підборіддям; над чолом був гострий кут. Взимку кінці хустки перехрещували під підборіддям і зав’язували їх ззаду; це звалося — „по швабськи”. Так само пов’язували вовняні хустки, звані „мацьками”.
Молодиці теж складали хустку в трикутник, загинали її над чолом, перехрещували кінці на потилиці і зав’язували спереду. Так пов’язана хустка гарно укладалась поверх кімбалки. А що в останні часи її вже не носили, то щоб хустка була вище, волосся заплітали в коси й укладали на голові. Якщо коси не були роскішні, жінка додавала жмут клоччя. Під час посту і жалоби носили темні хустки; жінки старшого віку носили такий колір постійно.

Намисто

Носили кілька разків справжніх коралів або імітацію з причепленими до них срібними монетами й медаликами. Коралі зав’язували ззаду довгою кольоровою стрічкою. Також носили дуті пацьорки; у піст або жалобу темносині. Багато жінок мало хрестики на стьожечці чи ланцюжку. Носили також силянки (ґердани).

Сорочка

Верх сорочки шили з льняного полотна, а спід з грубшого конопляного. Частину, що сягає від шиї до рукава, т. зв. „прира-мок”, з’єднували з рукавом швом „зшиття”. Комір був великий виложистий, сягав аж на спину. Його вишивали вздовж бічних країв вузьким узором. Рукав вишивали на прирамку (уставці) та по всій його площі — „кидан-ці”. Також вишивали узір вище манжетів (їх звали „михалі”). Сорочку зав’язували червоною гарасівкою, а згодом стали застібати на ґудзики.
Первісно вишивка була геометрична чорними нитками з малим додатком червоних або жовтих. Пізніш вишивали рослинний орнамент; змінилась і кольористика. Молодші жінки вишивали золотисто-жовто помідоровими барвами. Старші, вишиваючи квіти, зберегли чорний колір.

Готову вишиту сорочку складали по довжині спини з прикладеними рукавами, викачували рублем і туго скручену ховали у скриню. Розкручена виглядала як випрасувана.

Спідниця

Спідниці були з вибійки; тканина мала нескладні узори: точки, тонкі лінії або кола. Шиючи, три пілки укладали у вузькі складки, а четверту спереду лишали гладкою.

На переходову пору року ткали теплішу тканину — уток із сірої вовни, основа — конопляна. Один край мав темно-червону або темно-зелену смугу завширшки у долоню, яка припадала на поділ спідниці.

Коли з’явились фабричні матеріали, купували на спідницю до роботи перкаль у дрібні квіти, а для свята шаляновий у дрібні квіти чи гладкий кашміровий. Шили так само, як з вибійки; прикрашали внизу стрічками чи оксамитками. Довжина спідниці— до половини литки.

Фартушок (запаска)

Спершу запаски були з двох пілок, полотняні. Пізніш перейшли на фабричні матеріали й до роботи шили з перкалю, а з тонкої вовняної тканини про свято. Старші жінки носили запаски темних кольорів, а молодші найчастіше червоні. Викінчували їх мереживом, тасьмами і закладками. У новіший час запаски були полотняні вишивані.

Безрукавка (камізелька)

До дівочого одягу належала „камізелька”, пошита з темно- синьої або чорної тканини, приталена, викінчена доволі великими „клаптями” та підшита полотном. Камізельку вишивали вздовж полів і довкола клаптів. Застібалась на гаплики.

Пояс (крайка)

Жінки підперізувалися крайкою завширшки 3 см. Її ткали на малому варстаті у двох кольорах. Молоді жінки носили крайки червоні з чорними або синіми смугами, старші — сині або зелені з чорною смугою. Зав’язували крайку ззаду або спереду, кінці спускали вниз.

Верхній одяг

Кацабайка — коротке верхнє вбрання із сірого домашнього сукна; приталена, сягає нижче пояса; застібалась на ґудзики й петлі, скручені зі шнурка. Вилоги коміра, манжети, імітацію кишень, шви на спині та поділ прикрашали чорним оксамитом і нашивками з чорного вовняного шнурка.

Кабат — найпоширеніший верхній одяг, пошитий з полотна чи сукна. Полотно брали льняне подвійно ткане — чиновате, або перехресно подвійно ткане — „кожушок”. Перед і спину кроїли приталено; підрізували ззаду у стані та вставляли з боків по 2-3 вуси. Від стану до пройм рукавів були два дуговаті шви; комір стоячий, мав вилоги; прикрашали кабат темно-синім шнурком, обводячи ним комір, вилоги, рукави, стан ззаду. З такого ж шнурка робили ґудзики і петельки. Згодом, замість шнурка, обводили темно-синім або чорним оксамитом. Довжина була до стегон, у новіші часи — до колін.

Бекешку шили з темно-синього сукна, підбивали сірим або білим хутром з коротко пострижених овець; була до стану, комір мала широкий виложистий з овечого хутра; застібалась на чорні рогові ґудзики петельками з чорної тасьми; довжина — до колін.