Жіноче вбрання

Зачіска й убір голови

Дівчата зачісувались однаково по всій Україні — в одну або дві коси. У будень переплітали коси стрічками або укладали їх на голові, підкладаючи під них червону стрічку. Часом доповнювали зачіску квітами, втикаючи їх з обох боків голови. У свято дівчата убирали вінки зі штучних або живих квітів зі стрічками. Вінки були підвищені спереду (це притаманне Полтавщині). Підставу для штучного вінка робили з твердого паперу або шкіри й обтягали оксамитом, а квіти укладали рядами. Вінок зветься „чільце”.

Заміжні жінки, заплівши коси, натягали на голову чепець, подібний до малої шапочки, з полотна чи ситцю і зав’язували його ззаду. Поверх нього вбирали очіпок, що мав різні форми залежно від околиці. Деякі були високі парчеві, поширені вгорі, а деякі циліндричні з плоским дном. їх підшивали полотном.

Старші жінки про свято пов’язували намітку — завій із тонкого полотна, що обвивав голову; кінці його звисали ззаду до подолу керсетки.

Намисто

Дівчата й жінки носили намисто, як усюди в Україні. До роботи вбирали кілька низок скляного, а у свято справжні червоні коралі; до них дочіпляли дукачі.

Сорочка

Крій і шиття сорочки подано в окремому розділі. Лише зазначимо відмінності, що їх має сорочка на Полтавщині. Найперше — сорочка тут довга, сягає майже до щиколоток. Рукава ширші, ніж в інших околицях. На них зуживали всю ширину домашнього полотна, себто 50-60 см. Пришиваючи рукав до уставки, його збирали у „пухлики” (збирки) на ширині 15 см в один або кілька рядів. Довжина рукава — лиш трохи поза лікоть; убравши сорочку, його підтягали поверх ліктя.

Вишивання на Полтавщині було складне, бо для однієї сорочки вживали кілька стібків: вирізування, настил, виколку й ін. Найдавніше вишивання було біле по білому або біле по небіленому. Пізніше нитки фарбували рослинами на блідожовті чи фіолетові і осягали молочні відтінки. А коли з’явились фабричні нитки, стали вживати чорні з червоними. Зчасом рослинні узори почали вишивати хрестиками.

Поясний одяг

Поясним одягом була на будень спідниця, а про свято плахта. На літо спідниці шили з квітчастого ситцю, а на зиму з вовни або грубого шовку. Зимові спідниці були вишневого або чорного кольору, часом квітчасті. Вишневу спідницю обводили чорною оксамиткою в три ряди на висоті колін; квітчасту прикрашали ясною з узором стрічкою.

Фартушок (запаска)

Запаску ткали з тонких вовняних ниток геометричним узором. Були також запаски шовкові гаптовані або пошиті з парчі; часом укладені в складки.

Керсетка (безрукавка)

Святкову керсетку шили з тонкої вовни і прикрашали спереду оксамитом контрастного кольору. Вона була доволі довга (на 10 см вище колін), з високим станом і мало приталена. „Вуса” на спині викінчували ґудзиками. Буденну керсетку шили з ситцю чи іншого дешевого матеріалу.

Взуття

Давніш жінки носили червоні або жовті сап’янові чоботи. Потім — високі чорні черевики, а дівчата залюбки взували червоні півчеревики з перепаскою.

Верхнє вбрання

Сірячина — пошита на зразок свити з домашнього сукна брунатного кольору. Виріз шиї доволі широкий і обведений стоячим коміром. Права пола заходить на ліву і застібається одним „гудзом” у стані. Ззаду поширена „вусами”. Комір і рукави викінчені обшивкою з червоної або зеленої шкіри.

Сачок — на перехідну пору року. Пошитий з фабричного сукна. Крій його простий, без вусів і складок. Має виложистий комір, манжети і кишені.

Юпка — поширене вбрання у перехідну пору року.

Кожушина — на зимову пору.

Юпку та кожушок описано в загальному розділі „Наддніпрянщина”.