Український народ і його побут, вдача і віра

Віра

Українці на світ Божий дивилися веселими очима. Не знали таємничих суворих богів, що напосідаються на щастя людини. Вище понад усе ставили й найбільше шанували світло й тепло світляне, що дав себе знати в сонці й теплі, у буйній рослинності, в усім житті природи. Шанували вони єдиного бога, бога неба, що посилав світло і блискавку; його назвали Сварогом. В пізніших часах різні прояви сили свого світлого бога називала різними йменнями. Сонце називали Хорсом і Даждь - богом, себто тим, хто подав всяке добро. Грізну громову силу, що гримить та бушує в бурю, називали Перуном.

Племена українського народу

Літописець київський з ХІ ст. констатує, що Українці чи Анти, як їх називали тодішні сусіди, вже дуже давно ділилися на племена. На правому боці Дніпра коло Києва сиділи Поляни, інакше звані Русь. За Полянами на захід у густих тодішніх лісах понад річкою Тетеревом, Горинню, жили Деревляни, себто лісові люди, а за річкою Прип’яттю жили Дреговичі, себто болотяні люди (драгва-болото). На Волині за річкою Случем жили Дуліби.

Побут українського народу

Про побут українського народу в найдавніші часи докладних відомостей ми не маємо; Прокопій, історик лангобардський V—VI вв., описує чорноморських Антів, як професіоналів здобичників, які не займалися господарством; натомість всю енергію віддавали війні і вважалися незрівняними вояками. Але в північний лісовій частині України народ жив і живився з ловецтва, мисливства і плекав та випасав худобу; в центральній степовій Україні родючі землі нахилили Українців до хліборобства, що стало найулюбленішим верстатом праці українського народу від найдавніших часів.

Одяг

В тих часах народ. наш одягався дуже просто й невибагливо. Сорочки і штани носили, як і тепер, з простого полотна власного виробу. Зверху одягали свиту, а заможніші часом іще й Киреї; на ноги надягали плетені панчохи й чоботи або постоліт, на голові носили шкіряну або плетену шапку. Заможні люди пишалися шовковим убранням з грецької або арабської матерії, золототканою парчею та дорогими хутрами, золотими оздобами: ланцюжками, дукачами, золотими ґудзиками, кованими поясами.

Звичаї

Ця привітна та весела вдача відбилася і на звичаях нашого народу. В старім праві нашім (Руська Правда) не було смертної кари на провинників, також не калічили за провину, відрубуючи руки, відрізуючи вуха, носи, як то робили за візантійськими й іншими законами. Карали грошима, сажали до в’язниць, у найгіршім випадку віддавали до неволі, щоб відробив свою провину працею (закупи).

Вдача

В очах чужоземних мандрівників, послів і інших з давніх часів український народ вважався за щирого і привітного. Цю вдачу в масі своїй він заховав аж до сьогоднішнього дня. До чужинців він завжди ласкавий і гостинний. Жінки були вірні своїм чоловікам, не раз убивали й себе, коли вмирав їх чоловік. Українці дуже любили й люблять волю. Любили і люблять повеселитися й забавитися, поспівати й побенкетувати: без пісні, танців і гри не обходилася ніяка оказія.