Українські народні пісні

Пісня супроводжувала український народ протягом усієї його історії. Виникла вона ще задовго до київських часів, і в ній найбільш повно відбилися національні особливості українців.
Спочатку це були обрядові пісні, які супроводжували різноманітні магічні та язичницькі обряди. А пізніше люди почали в них висвітлювати своє життя. Через це виникло багато жанрів народної пісні: святкові пісні, обрядові, історичні, ліричні, колискові, балади та думи. Своїх пісень співали козаки, чумаки, селяни. Найбільш веселими були святкові пісні: купальські, обжинкові, весільні, а також колядки, щедрівки, коломийки.

Тече вода каламутна

Тече вода каламутна.
Мила моя, чогось смутна?
«Я не смутна, лем сердита,  
Бо я з ночі була бита.  

Била мене мати з ночі
За Йванкові чорні очі.
Ще й казала буде бити,
Щоб Івана не любити.

Мамко моя, зроб ми дашто,
За Іванком дуже тяжко.
Мені мати ворожила —
Взяла тичку та й набила.

Мамко моя солоденька,
І ти була молоденька.
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком.

Тобі було легко, мати,
Між своїми вибирати.
Ти вийшла за мого нянька
— Я люблю чужого Йванка.

Ой у полі вітер віє

Ой у полі вітер віє,
А жито половіє,
А козак дівчину та й вірненько любить,
А зайнять не посміє.
Ой тим її не займає,

А що сватати має.
Ой тим же він, ой,та й не горнеться,
А що слави боїться.
Сидить голуб на черешні,

А голубка на вишні.
Ой скажи, ой скажи,
серце-дівчино,
А що в тебе на мислі.

Ой у полі вітер віє (Ukrainian folk song)

На городі верба рясна

На городі верба рясна... (2)
Там стояла дівка красна.

Хорошая та вродлива,     (2)
її доля нещаслива.

її доля нещаслива   (2)
Нема того, що любила.

Нема його та й не буде — (2)
Розраяли вражі люди.

Розраяли-розсудили, (2)
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (2)
Як любились, так і будем!

На городі верба рясна

Ой не ходи, грицю

Ой не ходи, Грицю,та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки чарівниці!
Котрая дівчина чорні брови має,
То тая дівчина усі чари знає.

У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок переполоскала,
Прийшов вівторок — зіллячко варила,
А в середу рано Гриця отруїла.

Як прийшов четвер — та вже Гриць помер.
Прийшла п’ятниця — поховали Гриця.
А в суботу рано мати дочку била:
«Нащо ти, дочко, Гриця отруїла?»

Посадила огірочки

Посадила огірочки
Близько над водою.
Поливала огірочки
Дрібною сльозою.

Ростіть, ростіть, огірочки,
В чотири листочки!..
Не бачила миленького
Аж три всчорочки!

На четвертий побачила,
Як череду гнала,
Не сказала «добривечір»,
Бо мати стояла.

Летить орел сизокрилий
Та й, летючи, кряче:
«Перекажи дівчиноньці,
Що за мною плаче!

Нехай вона та й не плаче,
Бо я не журюся;
Нехай вона заміж іде,
А я оженюся!»

Ой при лужку, при лужку

Ой при лужку, при лужку,
При широкім полі,
При великім табуні
Кінь гуля по волі.

Кінь гуля по волі,
Козак — по неволі...
Ой піймаю, загнуздаю
Шовковой уздою.

Ой піймаю, загнуздаю
Шовковой уздою,
Вдарю шпорами під боки
— Кінь летить стрілою.

 «Ой лети, лети, мій коню,
Та й вихром несися,
Проти милої двора
Стойма становися!

Стойма становися
Та вдар копитами,
Чи не вийде дівчинонька
З чорними бровами».

Якби мені не тиночки

Якби мені не тиночки
Та й не перелази.
Ходив би я до дівчини
По чотири рази.

Якби мені не тиночки
Та й не перетинки,
Ходив би я до дівчини
Та й щовечоринки.

Галю, серце, рибко моя,
Що мені казати.
Хотів би я тебе одну
Цілий вік кохати.

Іван Пономаренко - Як би мені не тиночки

Ой хмелю ж мій, хмелю

«Ой хмелю ж мій, хмелю,
Хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зиму зимував,
Що й не розвивався?»

«Зимував я зиму,
Зимував я другу,
Зимував я в лузі на калині
Та й не розвивався!..»

«Ой сину ж мій, сину,
Сину молоденький.
Де ж ти, сину, нічку ночував,
Що й не роззувався?»

«Ночував я нічку.
Ночував я другу.
Ночував я у тої вдовиці,
Що сватати буду!»

«Ой сину ж мій, сину,
Ти моя дитино,
Не женися на тій удовиці.
Бо щастя не буде!

В кінці греблі шумлять верби

В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила...
Нема того козаченька,
Що я полюбила.

Ой немає козаченька —
Поїхав за Дссну;
Рости, рости, дівчинонько,
На другую весну!

Росла, росла дівчинонька
Та й на порі стала;
Ждала, ждала козаченька
Та й плакати стала.

Ой не плачте, карі очі,
— Така ваша доля:
Полюбила козаченька,
При місяці стоя!

Зелененькі огірочки,
Жовтенькі цвіточки...
Нема мого миленького.
Плачуть карі очки!

В кінці греблі шумлять верби

Ой не шуми, луже

Ой не шуми, луже,
Зелений байраче!..
Не плач, не журися,
Молодий козаче!

Не сам же я плачу,
Плачуть карі очі,
Що нема спокою
Ані вдень, ні вночі.

Сусіди близькії
— Вороги тяжкії:
Не дають ходити,
Дівчину любити.

Я ж буду ходити
І буду любити.
Ще й до себе візьму,
Буду з нею жити!

Як умру я, мила,
А ти будеш жива.
Чи згадаєш, мила,
Де моя могила?

А моя могила
Край синього моря,
Де була між нами
Тихая розмова!