Ви є тут

Одяг сокальщини

Молодиця з Сокальщини.

Сорочка з виложистим коміром рясно вишита чорними хрестиками; спідниця з вибійки; фартушок з полотна, вишитий хрестиками; пояс витканий двома кольорами, зав ’яза- ний спереду; волосся злегка підвищує хустку над чолом; під коміром видко справжні коралі; темночервоні сап ’янці.

Узір хрестиками на рукави, вишитий чорними нитками. Вузькі узори на комір і манжети.

На півночі Львівської области лежить місто Сокаль, оточене містечками Тартаків, Белз, Витків. На півночі Сокальщина межує з Волинською областю, далі границя проходить біля містечок Радехів і Червоноград (Кристинопіль). Перед II світовою війною Сокальщина сягала далеко поза Буг на захід; після війни ця частина припала Польщі.

Місто Сокаль у давнину належало до Белзького князівства. У 1424 р. одержало Магдебурзьке право, одначе татарські набіги й релігійні міжусобиці перешкодили розвиткові там ремесел.

Населення Сокальщини різного походження. На північному заході живуть нащадки турецько-татарського кореня, про що свідчать прізвища і яскраві кольори та срібні галуни в одязі. На північному сході населення слов’янського походження.

Дівчата розділювали волосся посередині і плели дві коси, що їх укладали довкола голови. У свята обвивали голову взористою стрічкою ,,биндою” і втикали за неї живі або штучні квіти.

Заміжня жінка не заплітала волосся, а навивала його на „кімбалку” — обруч із пруття лози, обвинений полотном. Опісля вдягала на голову полотняний чепець, що мав гачкований верх. У великі свята жінка пов’язувала намітку з білого тонкого полотна. Пізніш заступили її двома льняними хустками з витканим червоним краєм. В останній час жінки покривали голову хусткою — полотняною, шовковою, шаляно- вою або кашміровою. А до праці пов’язували перкалеву. Взори хусток мали свої назви: „хмари”, „конічинка”, „горошки”. В останній час увійшли в моду т. зв. турецькі хустки.

Дівчата пов’язувались інакше як молодиці. Вони складали хустку у трикутник, зав’язували під підборіддям; над чолом був гострий кут. Взимку кінці хустки перехрещували під підборіддям і зав’язували їх ззаду; це звалося — „по швабськи”. Так само пов’язували вовняні хустки, звані „мацьками”.

Одяг цієї місцевости має свої прикмети. У вишивці переважають квітчасті узори чорного кольору з вкрапленням червоного і жовтого. Тут виробляли на ткацьких станках різні полотна і сукна, подібно як на Поділлі.

Молодиці теж складали хустку в трикутник, загинали її над чолом, перехрещували кінці на потилиці і зав’язували спереду. Так пов’язана хустка гарно укладалась поверх кімбалки. А що в останні часи її вже не носили, то щоб хустка була вище, волосся заплітали в коси й укладали на голові. Якщо коси не були роскішні, жінка додавала жмут клоччя. Під час посту і жалоби носили темні хустки; жінки старшого віку носили такий колір постійно.

Намисто

Носили кілька разків справжніх коралів або імітацію з причепленими до них срібними монетами й медаликами. Коралі зав’язували ззаду довгою кольоровою стрічкою. Також носили дуті пацьорки; у піст або жалобу темносині. Багато жінок мало хрестики на стьожечці чи ланцюжку. Носили також силянки (ґердани).

Сорочка

Верх сорочки шили з льняного полотна, а спід з грубшого конопляного. Частину, що сягає від шиї до рукава, т. зв. „прирамок”, з’єднували з рукавом швом „зшиття”. Комір був великий виложистий, сягав аж на спину. Його вишивали вздовж бічних країв вузьким узором. Рукав вишивали на прирамку (уставці) та по всій його площі — „киданці”. Також вишивали узір вище манжетів (їх звали „михалі”). Сорочку зав’язували червоною гарасівкою, а згодом стали застібати на ґудзики.

Первісно вишивка була геометрична чорними нитками з малим додатком червоних або жовтих. Пізніш вишивали рослинний орнамент; змінилась і кольористика. Молодші жінки