Чоловіче вбрання гуцульщини

Убір голови

У старших господарів волосся сягало до шиї. Парубки та молодші господарі підстригалися коротше.

Улітку й у переходовий час чоловіки носили „крисаню” — повстяний капелюх чорного кольору. Верх його півкулястий, боки невисокі, доволі широкі криси, заломлені вгору. Крисаню обводили „червячками” — різнокольоровим вовняним шнурком. Молоді хлопці чіпляли їх кілька, додаючи штучні квіти або прикрасу з дрібних кораликів — „трясунку”.

Взимку покривали голову хутряними шапками різної форми. Звичайна хутряна шапка „кучма”,

невисока з півкулястим верхом, до країв пришиті хутряні смуги, відвернені вгору „відвороти”, що їх в негоду можна спустити.

Сорочка

У давнину чоловіча сорочка мала той самий крій, що й жіноча. Його описано в окремому розділі. Згодом крій чоловічої сорочки змінився (описано теж окремо). Тут лиш зазначимо, що в чоловічій сорочці комір, пазуху й манжети („брацарі”) обводили вишивкою. Поділ сорочки викінчували мережкою білими нитками.

Сорочка на Гуцульщині коротка, покриває стегна. Все ж таки вона довша від кептаря, а не раз і від сердака.

Штани (портяниці, гачі)

Гуцули більшу частину року носили штани з доморобного сукна („гачі”) і тільки влітку з полотна („портяниці”). Колір доморобного сукна був чорний або червоний.

Кроїли обидві ногавиці („холошні”) як рівні прямокутники, зшивали їх поздовжним швом. Ззаду з’єднували вставкою у формі трапези, а спереду невеликим чотирикутником. Поздовжнє зшиття і вставка викінчені декоративним швом. Горішній край штанів завернений у рубець і крізь нього протягнений шнур („очкур”) або вузький ремінець, що притримує їх.

Капці, капчури чи шкарпетки закривали нижній край штанів, бо капець охоплював ногу під коліном. Взуваючись, гуцул закладав на кожній ногавиці складку, яка відставала збоку. В новіший час не носили капців і ногавиці спускали до низу. Край їх, підкочений в долоню завширшки, був викінчений декоративним швом.

Черес

Гуцул підперізується широким шкіряним поясом — чересом, що застібається на три пряжки. Давніше череси були широкі („від стеген до пахи”), щоб захищати чоловіка при роботі в лісі; тепер череси вужчі, часто мають викарбуваний узір, а то й металеві прикраси. У середині — сховок на люльку, ніж і шкіряний гаманець. Підперезавшись, гуцул витягав

сорочку з-під пояса трохи наверх. Вона звисала спереду коротше, а ззаду довше.

Взуття

Взуття гуцула — постоли й капці. Постоли зроблені зі свинячої чи худоб’ячої шкіри. Щоб їх пошити, прямокутник шкіри завертають з усіх країв. Зовнішня сторона постолів злегка зморщена, перед задертий догори. У горішньому краї роблять дірки („обори”), крізь які просиляють довгі вузькі ремінці або вовняні шнури („волоки”). Ними прив’язують постіл до ноги

й закручують кілька разів вище щиколотки.

Чоловічі капці (шкарпетки) пошиті з сукна; вони інакші як жіночі. Капці скроєні так, щоб охоплювали стопу та литку. З одного краю капця є скісне крило, що зветься „нахлипкою”. Верх капця й „нахлипка” викінчені декоративним швом.

На ногу, обвинену онучею, вбирають капець, а тоді взувають постіл і ремінцями або чорними чи білими волоками обкручують ногу до щиколотки.

Молодші гуцули у свято взувають чоботи.

Верхнє вбрання

Сердак. Поверх кептаря гуцул одягає коротку свиту — сердак з доморобного чорного або червоного сукна. Його кроять, перегнувши кусень тканини. У станку посередині роблять виріз для шиї, передню частину розрізують на дві поли. Щоб вони заходили одна на одну, додають з обох боків смуги „грідушки”. Збоку до сер- дака доточують клини. Виріз для шиї обводять невеликим стоячим коміром.

Всі шви сердака покриті стіб- ками з кольорової волічки. На „грідушках” спереду орнамент з волічкового шнура жовтого, цеглястого й зеленого кольорів. Для прикраси додають китички з тієї ж кольорової волічки — „дар- мовиси”. Гуцульський сердак довший від кептаря.

Кожух. Взимку носять короткі кожухи; буденні кожухи простіші, святкові більш прикрашені.

Верх кожуха із цілої овечої шкіри, в якій посередині вирізали отвір на шию, а поздовж розрізували на поли. Станок кожуха приталений; щоб поширити його низ, у стані доточували дві шкіри, скроєні скісно. Рукави були з двох прямокутників шкіри. Краї кожуха обводили чорним смушком; пришивали його до шкіри „силян- кою”, щоб прикрити шви, а зверху заличковували орнаментом

— зубцями з червоного сап’яну, обведеними волічкою. На спині у стані пришивали „пояс” — орнамент із сап’яну на білій „го- лиці” (біла шкірка), а по боках кручені шнурки з жовтогарячої волічки. Передки кожуха („грідушки”) прикрашали жовтими та зеленими „снурами”, а вгорі китичками з волічки.

Кожух застібали спереду на шкіряні ґудзики, що пришиті на правому боці; петельки з крученої шкіри — на лівому.

Додатки

Хустина шовкова невелика, що нею обв’язували шию.

Тобівка — шкіряна торбина на смузі ременю, густо оббита металевими прикрасами, яку носили через плече.

Топірець — палиця з твердого дерева з мідною поперечкою, різьблена та прикрашена корали- ками; зверху має вістря, немов сокира.