Алатир

Латир, олатир, олтар, вівтар - у слов’янських замовляннях, легендах, фольклорі камінь з чудодійними властивостями, цілющий, «усім каменям отець”. Лежить той камінь посеред моря-океану на острові Буяні, з нього проростає Світове Дерево. Давня назва Балтійського моря - Алатирське море. З-під алатир-каменя по всьому світу розтікаються цілющі ріки.

Найчастіше алатир згадується в замовляннях, що підтверджує його чарівні властивості, якими наділили цей камінь давні слов’яни. Має він епітети червоний (“...На морі на океані, на червонім камені, там сиділи два брати...”), золотий (“А в полі море, а в тім морі золотий камінь, а на тім камені золота яблуня, а на тій яблуні золоте гніздо, а в тім гнізді цар Гадюн сидить”), білий (“Місяцю-князю! Вас три брати у світі: один на небі, другий на землі, а третій в морі, камінь білий. Як вони всі не можуть докупи зійтися, так не можуть у мене, раба Божого (ім'я), зуби боліти..."), а ще чорний. Зустрічалися також епітети жовтий - у значенні золотий, горючий - у значенні червоний (“На морі-окіяні лежить бєл-горюч камень, на тому камені змія-скарапея пєсні пєє..."). Ці чотири кольори священні і можуть прикладатися до предметів, а чи об’єктів священних, яким і був для слов’ян алатир - камінь у центрі світу, язичницький олтар.

Вже пізніше, коли почали наші предки зводити капища, язичницькі храми, то в них жертви приносили на священних каменях - олтарях.

Християнство запозичило ці святі місця з язичницьких храмів. Однією з основних частин у церкві є вівтар з престолом і жертовником. Вівтар від середньої частини церкви відділяє іконостас-як і в язичницьких капищах перед алатирем були скульптурні зображення богів. До вівтаря в церкві можуть заходити лише священнослужителі та чоловіки, які беруть участь у богослужінні. У слов’ян до капища заходили теж тільки волхви - жерці, які приносили жертву на олтарі.