Дощ

Дощ, як і всіляка вода, був об’єктом поклоніння. Тим більше, дощ - небесна волога, вода, яка падає з неба. Хмари у народній уяві - небесні стада, божа худоба, або ще - небесні криниці. Взимку суворі духи чи божества замикали небесні криниці і воду в них (відома легенда про крижану гору в небесах - уособлення холодної зими), сковували землю. А навесні Перун молотом розбивав крижану зимову гору, звільняв небесних корів і вони зрошували землю благодатними небесними водами - життєдайним дощем.

Дощ запліднював землю, давав нове життя зелені і квітам. Тому ці властивості дощу люди прикладали і до себе: омитися водою першого дощу - на здоров’я і силу, дівчатам на - красу; дощ у день шлюбу - буде щастя в сім’ї і діточок багато. Цілющою вважалася дощова вода Перунового дня - 2 серпня (нині день Іллі-пророка).

Існує повір’я, що дощ падає тоді, коли веселка нап’ється із річок та озер, набере води у хмари стільки, що ті не можуть тримати і сіють воду на землю. Вважають у народі також, що дощ на землю сіють ангели через велике сито.

У народі вірили, що дощ можуть стримувати відьми, ніби вони замикають небесну воду у горщик, щоб наслати засуху.

Під час засухи дощ закликали за допомогою магічних дій і слів. Робили це волхви, жерці. Давні знання живуть у народі, і нині є люди які здатні прикликати або припинити дощ. Уривки магічних звертань збереглися в колядках:

Прийшли чесні гостоньки на святу вечерю: Перший гостонько - світле сонечко, Другий гостонько - ясний місяченько, Третій гостонько - дрібен дощичок,

А із ними Сам Господь...

“Третій “гостонько” - “дрібен дощик”. Це також велика сила, без якої неможливий розвиток рослинності, яка годує людину і тварину. Відомо, що найдорожчий дощ для хлібороба не громовий, а саме “дрібен” і саме весною, коли хліби розростаються перед колосінням. Від перших весняних дощів залежить урожай хлібів і трав, що забезпечують людину і тварину на цілий рік” (Степан Килимник “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні”).

Магічні звертання збереглися також у дитячих примовках:

Іди, іди дощику,

Зварю тобі борщику

У новому горщику...

Відомі також обрядові дії, які виконували хлібороби, щоб закликати дощ. Це обхід навколо села чи поля із снопом, з піснями-звертаннями, закличками; чищення криниць.

Цікаві народні придибенції про дощ наводить Василь Скуратівський у своїй книзі “Русалії”: “Нерідко буває, що дощ йде кілька днів поспіль. А трапляється це тому що глухий янгол запитує у Всевишнього, де скропити землю. Бог наказує: “Ходи там, де чорно”, а він, не дочувши, прошкує туди, де вчора; нарешті, Всесвятий каже: “Іди туди, де ждуть”, він же ж, не розібравшись, плентається туди, де жнуть. Звідси, отже, відомі прислів’я: “Дощ іде не там, де просять, а де сіно косять...”