Грім

Посланець неба й небесного вогню. Грім, як і блискавицю пов’язували з верховним божеством неба - Перуном, а пізніше, за християнства, із святим Юрієм та пророком Іллею. Ібн-Фадлан свідчить, що слов’яни вважали удар грому за суд Божий.

У переказах божество неба кожної весни сідає на золотий візок і скаче по небу - колеса гуркочуть і луну від того гуркоту на землі чути, а коні копитами з хмар блискавиці крешуть. Або ще: Перун-грім - буркотливий, голосний, сердитий на зиму, яка скувала води і заморозила землю, протикає хмари золотими стрілами-блискавицями, будить і зігріває ними землю, проливає благодатний дощ.

За часів християнства у народі з’явилася легенда, що гуркіт грому - то постріл небесної гармати, з якої пророк Ілля та архістратиг Михаїл стріляють у чортів. Під час грози, коли грім гримить і блискавка спалахує, люди з давніх давен не робили ніякої роботи, нишкли, аби не прикликати нечисту силу, на яку полює володар небесний. У народному календарі грім, як і інші природі явища показував майбутню погоду, яка визначала врожай.

“Перший грім на північному вітрі - на холодну весну при східному - на суху й теплу при західному - на вологе і жарке літо; якщо вранці чути грім - увечері збереться на дощ; глухий грім - на тихий дощ, розкотистий - на зливу; ранній грім - родючий рік; грім зимою - будуть сильні вітри, у вересні - на теплу осінь, у жовтні - на малосніжну зиму; а отже, на нестатки й голод. Це ж саме стосується випадку, коли гримить на голе дерево, - тоді кажуть: “Буде голодне літо” (Василь Скуратівський “Русалії”).

Перший весняний грім, за повір’ями, має велику силу. Коли вперше гримить - треба обпертися спиною об дерево чи об дубовий одвірок - спина не болітиме до наступної весни.

В казках: Грім Гримучий Великий.