Гусла

Гусла

Гусла — давній струнний щипковий інструмент східних слов’ян. Розрізняли кілька конструкцій гусел. Найдавніші й найпростіші гусла мають вигляд плоскої дощечки з натягнутими на неї струнами. Це гусла звончасті — інструмент скоморохів, оповідачів билин, поетів. Корпус гусел міг бути видовбаним із дощечки клена, верби, берези. Підчас гри інструмент клали на коліна. Пальцями правої руки защипували або ударяли по струнах, а пальцями лівої — глушили ті струни, що не повинні в цей момент звучати. На таких гуслах, що мають до чотирнадцяти струн, грали пісні, танці, акомпанували власному співу.

Досконалішим різновидом гусел були так звані шоломоподібні гусла, або гусла-псалтир. Вони більші за розміром, мали глибокий корпус із паралельними деками і збільшеною кількістю струн (від одинадцяти до тридцяти шести). Звук видобувався щипком пальців і мав чисте благородне звучання. На цих гуслах часто супроводжували псалми, що, очевидно, зумовило їхню назву і боронило від переслідування духовенства.

Гусла-ящик, гусла-стіл — це якісно новий вид гусел, що мав понад 50 струн. Вони з’явилися у XVII ст. і знайшли застосування в колі музикантів-професіоналів при царському дворі, у дворянських садибах, у духовенства.