Ви є тут

Українська народна поезія

Племена українського народу

Літописець київський з ХІ ст. констатує, що Українці чи Анти, як їх називали тодішні сусіди, вже дуже давно ділилися на племена. На правому боці Дніпра коло Києва сиділи Поляни, інакше звані Русь. За Полянами на захід у густих тодішніх лісах понад річкою Тетеревом, Горинню, жили Деревляни, себто лісові люди, а за річкою Прип’яттю жили Дреговичі, себто болотяні люди (драгва-болото). На Волині за річкою Случем жили Дуліби.

Побут українського народу

Про побут українського народу в найдавніші часи докладних відомостей ми не маємо; Прокопій, історик лангобардський V—VI вв., описує чорноморських Антів, як професіоналів здобичників, які не займалися господарством; натомість всю енергію віддавали війні і вважалися незрівняними вояками. Але в північний лісовій частині України народ жив і живився з ловецтва, мисливства і плекав та випасав худобу; в центральній степовій Україні родючі землі нахилили Українців до хліборобства, що стало найулюбленішим верстатом праці українського народу від найдавніших часів.

Одяг

В тих часах народ. наш одягався дуже просто й невибагливо. Сорочки і штани носили, як і тепер, з простого полотна власного виробу. Зверху одягали свиту, а заможніші часом іще й Киреї; на ноги надягали плетені панчохи й чоботи або постоліт, на голові носили шкіряну або плетену шапку. Заможні люди пишалися шовковим убранням з грецької або арабської матерії, золототканою парчею та дорогими хутрами, золотими оздобами: ланцюжками, дукачами, золотими ґудзиками, кованими поясами.

Звичаї

Ця привітна та весела вдача відбилася і на звичаях нашого народу. В старім праві нашім (Руська Правда) не було смертної кари на провинників, також не калічили за провину, відрубуючи руки, відрізуючи вуха, носи, як то робили за візантійськими й іншими законами. Карали грошима, сажали до в’язниць, у найгіршім випадку віддавали до неволі, щоб відробив свою провину працею (закупи).

Віра

Українці на світ Божий дивилися веселими очима. Не знали таємничих суворих богів, що напосідаються на щастя людини. Вище понад усе ставили й найбільше шанували світло й тепло світляне, що дав себе знати в сонці й теплі, у буйній рослинності, в усім житті природи. Шанували вони єдиного бога, бога неба, що посилав світло і блискавку; його назвали Сварогом. В пізніших часах різні прояви сили свого світлого бога називала різними йменнями. Сонце називали Хорсом і Даждь - богом, себто тим, хто подав всяке добро. Грізну громову силу, що гримить та бушує в бурю, називали Перуном.

Вдача

В очах чужоземних мандрівників, послів і інших з давніх часів український народ вважався за щирого і привітного. Цю вдачу в масі своїй він заховав аж до сьогоднішнього дня. До чужинців він завжди ласкавий і гостинний. Жінки були вірні своїм чоловікам, не раз убивали й себе, коли вмирав їх чоловік. Українці дуже любили й люблять волю. Любили і люблять повеселитися й забавитися, поспівати й побенкетувати: без пісні, танців і гри не обходилася ніяка оказія.

Антропологічний тип українців

Із цього становища Українці є монолітне плем’я з темними косами й карими очима на західний південь України, із світлими косами та ясними очима на сході України, вище середнього а то й високого зросту з короткою (брахикефалічною) та високою головою, з вузьким лицем, із рівним і досить вузьким носом, із порівнюючи короткими руками й довгими ногами. Ці ознаки творять антропологічний тип Українця. Порушуються ці ознаки тільки на пограничну територію з іншими народами.

Прабатьківщина українського народу

Прабатьківщина українського народу була на півдні від прабатьківщини усіх інших слов’янських народів ще до їх розселення. Коли східно-індоєвропейська рівнина, найглухіша і найменше приступна для культурних впливів, себто поріччя горішнього Дніпра, Зах. Двини й Волги була прабатьківщиною всіх слов’ян, то на південь, десь у теперішнім Поліссі, Волині і на середнім Дніпрі жили наші предки в часах коло християнської ери.

Українці - анти

А в цей час перед слов’янським розселенням, що поклало цілковитий край слов’янській спільноті та штовхнуло й український народ перемінити своє полісся на батьківщину широко-розлогу степову, відбулися великі колонізаційні зміни: кельтські племена, що колись займали центральну Европу, Подунав’я і може навіть східні Карпати та Галичину, відійшли на захід. Тракійські племена з теперішніх українських степів пішли на полудневий захід до балканських країв. Іранці з причорноморщини вийшли частково на захід, а частково на полудневий схід під тиском середньо-азійських орд.

Перехресні впливи у стародавній Україні старих азійських і європейських культур

Україна в ті часи була найбільшою ареною боротьби і впливів найрізноманітніших стародавніх культур. Символічно ця боротьба різних культур за душу нового, недавно осілого молодого українського народу, змальовується київським літописцем в легенді про прийняття вел. кн. київським Володимиром Великим християнства. Болгари надволзькі з їх магометанством, католицькі Німці, Жиди хозарські й нарешті Грек-філософ. Переміг нащадок великого елінського народу. Україна прихилилась до великої греко-візантійської релігійної культури.

Сторінки