Капища

Капища, ідолища - язичницькі олтарі, місця, де приносили жертви богам, храмові споруди, де знаходились статуї божеств.

У більшості випадків дослідники стверджують, що капища слов’ян були просто неба. Проте розкопки та літописні джерела вказують, що за часів дохристиянських вірувань слов’яни мали і культові споруди.

У 1908 році в центрі городища на Старокиївській горі відомий археолог В. В. Хвойка розкопав найдавніше капище слов’ян.

Це великий культовий центр еліпсоїдної форми, мабуть усього полянського князівства. У капищі здіймався масивний стовп, у якому чергувалися шари сильно перепаленої глини, попелу і вугілля. Навколо -  чимало кісток і черепів тварин, які були принесені в жертву. Стовп являє собою жертовник, на якому відбувалися жертвоприношення.

Дослідники вважають, що це - язичницьке капище Перуна.

Арабський письменник і мандрівник Ібн-Фадлан, який спостерігав обряд жертвоприношень, лишив опис, що голови убитих тварин розвішували слов’яни на дереві, яке стояло за ідолами, частину м’яса роздавали, а іншу залишали головному ідолу та меншим у капищі.

Капища слов’яни влаштовували на підвищеннях, біля водоймищ, під кронами дерев, що свідчить про вшанування лісів, озер та підвищених місць.

Description: E:\Users\Administrator\Documents\media\image17.jpeg

До капищ вхід мали жерці та їхні помічники увесь час, вони підтримували вогонь, готували необхідні ритуальні предмети. Під час обрядів жертвоприношень до капища заходили й непосвячені язичники. Проте вони не мали права ступати до святилища, де горів вогонь і відбувався обряд жертвоприношення.

У західних слов’ян язичницькі храми-капища мали назву контина

У капищах стояли статуї богів: посередині - головного бога (Перуна, Рода, Даждьбога, Тура, Велеса, Святовита тощо), а в оточенні були боввани інших, менших божків.