Язичництво

Жертва

Жертва, треба - дари, що їх приносили давні слов'яни, щоб умилостивити своїх богів. Ще приносили жертви духам померлих предків, обожнюваним предметам та явищам. Звичай жертвоприношення виник з уявлень про втручання в життя людини небесних богів та природних духів. Отож і віддавали їм люди частку з урожаю, приплоду, жертвували зілля, тварин, інколи навіть юнаків чи дівчат племені, аби боги були добрими і милостивими.

Дитинець

Фортеця в середині міста, невелике внутрішнє містечко, - як дитя в материнській утробі - де жили князі, правителі слов’янських міст.

Так ще називалася жертва, яку слов’яни приносили своїм містам.

Городище

Святилище давніх слов’ян, призначене для обрядових дійств під час язичницьких свят, для ритуальних жертвоприношень. Споруджувалися городища під горою чи під пагорбом біля води, навкруг них насипалися вали, прокопувалися рови, які заповнювалися водою. Мали городища два чи три входи, поблизу розташовувалися урочища з ідолами богів.

Велети

А ще асилки, великдони, осилки
- велетні-богатирі, першолюди у східнослов’янській міфології. Жили в прадавні часи. За народними переказами, велети підняли скелі, утрамбували провалля та урвища, проклали канали для річок. Хизуючись своєю силою, вони почали загрожувати небесним богам: підкидати в небо булави, так, що ті гриміли і лякали богів, хитати-розхитувати землю тощо. Боги розсердилися і знищили велетнів.