Лібуше, Казі і Тета

У чеських переказах генеалогічні героїні, доньки легендарного героя Крока. “У мудрого воєводи залишилось три доньки: Казі, Тета і Лібуше. Юність свою діви провели в Будечі, де навчались премудрощам... Поміж усієї молоді, як стрункі лілії між лісовими квітами, вирізнялися Крокові доні” (Алоїс Ірасек “Старовинні чеські перекази”).

За “Хронікою” Козьми Празького XII ст., Лібуше (Либуша, Любуша) - наймолодша і наймудріша з сестер.

“Найбільшою відданістю чехів користувалася молодша доня Крока, Лібуше” (Далімілова хроніка). Лібуше обирають правителькою племені після смерті батька.

Після смерті Крока зійшлись лєхи, володарі і багато людей у священному гаю біля Єзерки, прийшли і Крокові доні. У тіні старих буків, дубів і лип старійшини родів радились і одноголосно вирішили обрати правителькою молодшу доню Крока, Лібуше. У Лібуше був свій град, Лібушин, що заклала вона біля Збечно, але після свого обрання вона жила у Вишеграді і мудро правила чеським народом” (Алоїс Ірасек “Старовинні чеські перекази”).

Лібуше вказує на достойну персону - орача Прше- мисла (в літописах Премисл Стадницький), за якого виходить заміж (щоб їй не дорікали дівоцтвом), і якого обирають князем.

Он за тими горами в Лемузах тече невелика річка, Беліна називається. Поблизу тієї річки лежить поселення роду Стадіців. Недалеко від поселення, між полями і луками, знаходиться місце просторе, нічиє. Ширина і довжина його сто двадцять кроків. Там оре ваш воєвода двома рябими волами. Візьміть одяг княжий, ідіть і приведіть обраного народом і мною, вам - князя, мені - мужа. Пршемисл ім’я йому Він і нащадки його будуть володарювати над землею вашою віднині і довіку” (Алоїс Ірасек “Старовинні чеські перекази”).

Разом із Пршемислом Лібуше ввела мудрі статути і закони, які були вказівними для їхніх нащадків багато віків. Лібуше віщує збудування Праги і вказує місце забудови:

Бачу велике місто,
слава якого сягне зірок небесних.
Місце для нього в закруті Влтави,
тридцять гонів до нього звідси.
На середину ночі межує
воно з потоком Брусніце,
що протікає глибоким яром,
на середину денну
від неї скеляста гора
поблизу лісу Стразова.
Там, серед лісу,
знайдете ви чоловіка,
який майструє поріг
для свого дому.
І місто, яке ви збудуєте,
назвете Прагою.
Як воєводи і князі
перед порогом дому
схиляють голови,
так буде увесь світ
уклонятися тому місту

(чеськ. “праг” - поріг).

За переказами, Лібуше підказала своєму народу місця, де знаходяться багатства землі:

Що сховане в скелі
і в земній глибині,
Богами моїми повідано мені.
Бачу я гору Бржезову і в ній срібло.
Буде безмірно багатим, хто знайде його...
Бачу гору Іловую, в ній злата багато,
силу воно приховує, дивну могутність...
Он там гора,
на гребені три вершини,
в цій горі цілий скарб срібла,
тричі та жила зійде,
тричі відродиться знову...
Пагорб я бачу Крупнатий,
а у його глибині свинцю
та олова відблиск тьмяний.
Припаси його небагаті, уміло
і бережно їх слід витрачати...

У чехів відомий поетичний твір “Суд Лібуше” про норми і справедливість суду мудрої правительки.

Як, бувало, до Крока, так тепер до Лібуше сті- кався народ з близьких та далеких місць, щоб знайти вирішення своїм суперечкам і тяганині. Усі вірили в її мудрість, надіялись на пораду і повчання. А вона, суддя справедливий, безпристрасно судила позивачів” (Апоїс Ірасек “Старовинні чеські перекази”).

Дві дівиці подарували Лібуше золоту колиску для її первістка сина. Мудра правителька опустила колиску у води Влтави. За переказами, один лиш раз випливала колиска поколисати останнього нащадка роду Лібушиного, а потім знову зникла у водах під Вишеградською скелею, де і нині чекає свого часу. Де упокоєний прах Лібише невідомо, хоч шукали багато. Передають перекази, що там, де біля граду Лібушина на пагорбі Ошкобрг чудодійні трави ростуть.

Сестра Лібуші - Казі - вшановувалася як уміла віщунка і добра лікарка. “Казі знала цілющі властивості трав і коренів; ними вона лікувала усілякі немочі людські. Інші недуги вона замовляла іменем богів та могутніх духів. Сила її волховства була така велика, що самі судь- бички приходили їй на поміч, і хворий мав зцілення тієї хвилини, коли здавалося, що вже прийшла його остання мить” (Алоїс Ірасек).

Жила Казі зі своїм чоловіком - богатирем Бівоєм, який, за переказами, переміг страшного вепра, - поблизу гори Осек на ріці Мже в Казін-граді. Тета вважалася засновницею культу духів (“...гірських, лісових та водяних німф”). “Друга доня Крока, Тета, навчена була усім тонкощам язичницького богослужіння. В граді своєму Тетіні, який стояв на крутій скелі над Мже, вона ввела святкове богослужіння з жертвоприношенням і навчила обивателів шанувати богів і боятися бісів” (Алоїс Ірасек). Міфологічний мотив трьох сестер - культурних героїв відповідає східнослов’янським та іншим мотивам трьох братів - генеалогічних героїв (Кий, Щек, Хорив).