Метелиця

Фольклорний персонаж українців.

“Метелиця - це молода дівчина, у білому вінку з стрічками білими, в корсетці, 10-12 разків дорогого й перлового намиста, з розпущеними косами, дуже весела, гарно танцює, в блискучих чобітках, з срібними підківками” (Степан Килимник).

Метелиця - донька завірюхи й сніговія. Вона збирає усі снігові сили разом і вони “метуть метелицю” - танцюють. А вона сама танцює гарніше від усіх, «...грається снігом, то підкидає його, то мете ним, то крутить, то кидає у вічі людяні» (Степан Килимник).

Завжди слухається метелиця порад старої “баби” зими. А як напускає весна свої теплі вітри, тоді метелиця разом з іншими зимовими силами слабшає, хворіє й відступає. Ще дуже боїться вона, щоб не втратити своє дорогоцінне намисто, яке швидко тане в променях сонця. Отож ховається за туманами, за хмарами, а як ніде вже ховатися, тоді швидко мчить метелиця на північ у темне царство і чекає там поклику “баби” зими. Нічого робити їй у теплу пору, відсипається разом із сніговієм і завірюхою, поки не розбудять їх холодні осінні вітри з дощами. Та ще й тоді вони не поспішають прийти, пам’ятаючи про тепле сонце, яке припікає їм боки. Коли ж завоює простори зима, мороз скує землю, стисне воду, на перший поклик “баби” зими мчать весело метелиця, завірюха і сніговій, веселяться, крутять сніги над світами.

“Коли вітри крутять і мете навколо, кидає снігом - це метелиця танцює з вітрами, з матір'ю своєю завірюхою, зі сніговієм, з морозом і “бабою” зимою - всі разом” (Ст. Килимник).