Місяць

Місяць шанувався слов’янами як нічне божество. Взагалі, небесні світила у слов’ян персоніфікувалися. Місяць, за повір’ями, - чоловік, за дружину має Сонце, Зорі - їхні діти. У деяких повір'ях Місяць - брат Сонця. Шанували Місяць і у весільному ритуалі: він був символом молодого, а Зоря - молодої.

“Відповідно до фаз Місяця календарний рік поділявся на кілька частин (молодик, підповня, повня, остання кварта), а тридобовий період невидимості у русі Місяця називається переміною" (Григорій Скрипник).

Міфологічний образ Місяця тісно пов’язаний з життям людини. Природні цикли: весна, літо, осінь, зима; періоди людського життя: народження і дитинство, юність і молодість, зрілий вік, старість і вмирання - все це співвідноситься з фазами Місяця. У фольклорі Місяць має постійні епітети — “золотий", “ясний”, “високий", що підкреслює велич та прадавність, визначає його всевидцем, провісником та суддею.

За народними уявленнями, повний Місяць благодійно впливає на здоров’я людини. Народжений, новий Місяць - новак, молодик; молодик у піст - місяць-чернець; Місяць у другій чверті - підповня, перекрій; неповний Місяць - гнилуша, гнила кватиря, недобір; повний Місяць - повня, остання кватиря. У дні, коли гнилуша на небі, старалися нічого не робити - бо не вдасться; особливо з дерева - бо шашіль поточить. Коли молодик - виходили зуби лікувати (замовляти). За народними повір’ями, не можна спати, щоб місячне світло падало на голову, бо голова болітиме; не можна пальцем на Місяць сваритися або “тикати”, бо палець відпаде. У народі місяць жартома називали - нічник, козацьке сонце, котяче сонце, лисий віл.

Місяць - планета, найяскравіше небесне світило, єдиний природний супутник Землі, який супроводжує її 4,6 мільярдів років. В українській мові слово “місяць” має два значення: місяць на небі і місяць у календарі. Так само в німецькій мові. Вони походять від єдиного індоєвропейського кореня VI тисячоліття до н.е., є похідними від дієслова із значенням “міряти”, “вимірювати" і означають - “мірило".