Небо

Небо у більшості народів є одночасно позначенням світу хмар і сузір’їв, місця перебування богів чи бога і його “небесного війська”, і разом з тим також місцем вільного перебування обраних померлих людей. Небо було головним об’єктом релігійних спостережень, тому, що згори ллється світло, яке дарує життя; воно часто є символом самого божества.

Небо обожнюване слов'янами здавна, тому, що з нього йде світло, тепло й життєдайна волога - дощ. До Неба зверталися з молитвами-проханнями. За віруваннями давніх, Небо - місце, де живуть боги, а зорі - вікна, в які боги дивляться на світ. Вважали, що на Небі все добре, бо там боги. З першопочатку боги жили на землі, а потім люди головних “переселили" на Небо, в “кращі умови”. Головний бог (Сварог, Перун) завжди ототожнювався з Небом. Він замикає Небо на зиму і відмикає весною, подає дощ і сонце, пускає блискавиці в нечисту силу. На сьомому Небі, на десятому Небі (сім, десять - щасливі числа). Вогонь - посланець Неба, син Неба. Вірили, що Небо не одне, а їх кілька.

У слов’янських міфах Небо - купол, скляна гора. Зима зачиняє дощові джерела, сковує хмари залізними кайданами. Озброєний кігтями-блискавицями Громовик сходить на Небо і звільнює з-під варти злих демонів чудесну богиню Весну-красну.

“...На початку світу не було неба, землі, нічого, лише одна вода..." - свідчать українські перекази. Вже по тому Господь утворив з морського піску землю, а з повітря небо. За прозорим небом є твердь небесна, на якій жили боги давніх народів і спостерігали поведінку людей. У залежності від поведінки насилали боги благодатний дощ чи посуху, хмари чи блискавицю. У Біблії небо ототожнюється з божественним троном, на який повертається Христос після воскресіння. Біблія подає так: небо, поділене на яруси, які змикаються куполами над земною кулею. На ярусах знаходяться різні ієрархії ангелів. Про це писав ще Діонісій Ареопагіт близько 550 р. н. е.

За християнства, на небі поселилися Бог, ангели, святі угодники та праведні душі. На Великдень, всього один раз, Бог відкриває небо і тоді душі померлих прямо із землі переселяються на небо. «Хто помирає на Великдень, той одразу потрапляє в рай», - кажуть у народі. Праведні душі звертаються до Бога з проханням у цей день, вірять, що воно буде виконане.

У давні часи було прийняте уявлення про Небо, як про великий пустий всередині глобус, що обертається, із Землею в центрі і небесними об’єктами на його внутрішній поверхні. По небосхилу рухаються зірки.

Небо ніби крутиться навкруг нас. Таку уявну картину неба називають небесною сферою.