Взяв би я бандуру

Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав,
Через ту дівчину
Бандуристом став.

А все через очі,
Коли б я їх мав,
За ті карі очі
Душу я б віддав.

Марусино, серце,
Пожалій мене,
Візьми моє серце,
Дай мені своє.

Де Крим за горами,
Де сонечко сяє,
Там моя голубка
З жалю завмирає.

Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав.
Через тії очі
Бандуристом став.

Борис Гмыря - Взяв би я бандуру

Ой дівчино, шумить гай

«Ой дівчино, шумить гай.
Кого любиш,— забувай, забувай.
Ой дівчино, шумить гай.
Кого любиш,— забувай!»

«Нехай шумить ще й гуде.
Кого люблю,— мій буде, мій буде.
Нехай шумить ще й гуде.
Кого люблю,— мій буде!»

«Ой дівчино, серце моє,
Чи підеш ти за мене, за мене?
Ой дівчино, серце моє,
Чи підеш ти за мене?»

«Не піду я за тебе:
Нема хати у тебе, у тебе.
Не піду я за тебе:
Нема хати у тебе».

«Підем, серце, в чужую,
Поки свою збудую, збудую.
Підем, серце, в чужую,
Поки свою збудую».

Обрядові рушники

«Хата без рушника — Хата не хата” — каже українське прислів’я. І справді, в минулому ледве чи була хата на Україні без рушників з тканими чи вишиваними узорами, чи дівчина, яка б не мала хоч кільканадцять рушників власної роботи, складених у скрині.

Рушники з вишиваним або тканим орнаментом — одна з найбільш розповсюджених форм народного мистецтва на всій території України. Вони й найчастіше вживані у різних обрядах.

Хустини і хустинки в народному побуті

Хустини и хустинки поряд обрядових рушників сповняли важливу роль в житті української родини. Вони були потрібні кожному й було багато нагод ними користуватися.

Хустини це квадратні шматки білого полотна не більше як 50 х 50 см, прикрашені вишивкою. В кожній родині їх виготовляли заздалегідь і зберігали для відзначення важливих подій у житті сім’ї.

З друкованих джерел, що збереглися дотепер, бачимо, що композиція й техніка вишивання хустинок подібна до вживаних на рушниках. Різниця у розміщенні узору.

З історії вишивки

Вишивка — це композиція стібків. Початки вишивання можна рахувати від часу, коли було винайдено голку, яку первісно заступало терня або кості з риби. Першими стібками були ті, що ними зшивали одяг зі шкіри чи доморобної тканини.

Наші праматері при тканні полотна ясними нитками не раз вплітали між них червоні чи чорні. Так створювався геометричний узір. Він став символом, який, як вірили, мав силу берегти людину від усякого зла. Пізніше вишивкою наслідували ткання.

Свита

Опис : image234

Cвита, як і сорочка, —

найдавніший зразок одягу. Ця назва згадана в Печерському Патерику, на жаль, нема рисунку свити з того часу. Припускаємо, що крій свити в основному залишився незмінений.

Крій з клинами. Відрізавши сукно потрібної довжини, складали удвоє. Вирізували отвір для шиї, розрізали перед на дві поли так, щоб права була ширша від лівої та заходила на неї. Щоб поширити свиту, з обох боків від пройми ру­кавів униз пришивали клини.

Намітка

Намітка — старовинний святковий убір голови молодиці або старшої жінки. Це льняне, конопляне або шовковисте вузьке полотнище, завдовшки від 1.5 до 3.5 м, яким повивали голову. Воно мало різні назви. Найдавніша „убрус”, а новіші — „перемітка”, „рантух” (Гуцуль- щина, Буковина), „намітка”, „серпанок” (Наддніпрянщина), „плат” (Волинь, Полісся), „рубок” (Лемківщина). Намітки були викінчені вишитим, мережаним або тканим орнаментом.

Намітку пов’язували вперше молодій на весіллі. Згодом вона вийшла з ужитку.

Чоловіча сорочка

Чоловічі й жіночі сорочки різнилися багатством вишивки. Подаємо опис давнішої сорочки („до уставки”), пізніших форм — тунікоподібної, чумацької (лоцманської), та гуцульської.

1.   Давня форма — „до уставки”

Святкові сорочки шили з льняного, а буденні з конопляного полотна. На сорочку брали три полотнища, бо домоткане полотно було вузьке. Кроїли по нитці десять чотирикутників: один станок (перед і спина), два рукави, дві уставки, дві ластки, два манжети, комір.