Віра

Українці на світ Божий дивилися веселими очима. Не знали таємничих суворих богів, що напосідаються на щастя людини. Вище понад усе ставили й найбільше шанували світло й тепло світляне, що дав себе знати в сонці й теплі, у буйній рослинності, в усім житті природи. Шанували вони єдиного бога, бога неба, що посилав світло і блискавку; його назвали Сварогом. В пізніших часах різні прояви сили свого світлого бога називала різними йменнями. Сонце називали Хорсом і Даждь - богом, себто тим, хто подав всяке добро. Грізну громову силу, що гримить та бушує в бурю, називали Перуном.

Звичаї

Ця привітна та весела вдача відбилася і на звичаях нашого народу. В старім праві нашім (Руська Правда) не було смертної кари на провинників, також не калічили за провину, відрубуючи руки, відрізуючи вуха, носи, як то робили за візантійськими й іншими законами. Карали грошима, сажали до в’язниць, у найгіршім випадку віддавали до неволі, щоб відробив свою провину працею (закупи).

Одяг

В тих часах народ. наш одягався дуже просто й невибагливо. Сорочки і штани носили, як і тепер, з простого полотна власного виробу. Зверху одягали свиту, а заможніші часом іще й Киреї; на ноги надягали плетені панчохи й чоботи або постоліт, на голові носили шкіряну або плетену шапку. Заможні люди пишалися шовковим убранням з грецької або арабської матерії, золототканою парчею та дорогими хутрами, золотими оздобами: ланцюжками, дукачами, золотими ґудзиками, кованими поясами.

Побут українського народу

Про побут українського народу в найдавніші часи докладних відомостей ми не маємо; Прокопій, історик лангобардський V—VI вв., описує чорноморських Антів, як професіоналів здобичників, які не займалися господарством; натомість всю енергію віддавали війні і вважалися незрівняними вояками. Але в північний лісовій частині України народ жив і живився з ловецтва, мисливства і плекав та випасав худобу; в центральній степовій Україні родючі землі нахилили Українців до хліборобства, що стало найулюбленішим верстатом праці українського народу від найдавніших часів.

Племена українського народу

Літописець київський з ХІ ст. констатує, що Українці чи Анти, як їх називали тодішні сусіди, вже дуже давно ділилися на племена. На правому боці Дніпра коло Києва сиділи Поляни, інакше звані Русь. За Полянами на захід у густих тодішніх лісах понад річкою Тетеревом, Горинню, жили Деревляни, себто лісові люди, а за річкою Прип’яттю жили Дреговичі, себто болотяні люди (драгва-болото). На Волині за річкою Случем жили Дуліби.

Перехресні впливи у стародавній Україні старих азійських і європейських культур

Україна в ті часи була найбільшою ареною боротьби і впливів найрізноманітніших стародавніх культур. Символічно ця боротьба різних культур за душу нового, недавно осілого молодого українського народу, змальовується київським літописцем в легенді про прийняття вел. кн. київським Володимиром Великим християнства. Болгари надволзькі з їх магометанством, католицькі Німці, Жиди хозарські й нарешті Грек-філософ. Переміг нащадок великого елінського народу. Україна прихилилась до великої греко-візантійської релігійної культури.

Українці - анти

А в цей час перед слов’янським розселенням, що поклало цілковитий край слов’янській спільноті та штовхнуло й український народ перемінити своє полісся на батьківщину широко-розлогу степову, відбулися великі колонізаційні зміни: кельтські племена, що колись займали центральну Европу, Подунав’я і може навіть східні Карпати та Галичину, відійшли на захід. Тракійські племена з теперішніх українських степів пішли на полудневий захід до балканських країв. Іранці з причорноморщини вийшли частково на захід, а частково на полудневий схід під тиском середньо-азійських орд.

Прабатьківщина українського народу

Прабатьківщина українського народу була на півдні від прабатьківщини усіх інших слов’янських народів ще до їх розселення. Коли східно-індоєвропейська рівнина, найглухіша і найменше приступна для культурних впливів, себто поріччя горішнього Дніпра, Зах. Двини й Волги була прабатьківщиною всіх слов’ян, то на південь, десь у теперішнім Поліссі, Волині і на середнім Дніпрі жили наші предки в часах коло християнської ери.

Антропологічний тип українців

Із цього становища Українці є монолітне плем’я з темними косами й карими очима на західний південь України, із світлими косами та ясними очима на сході України, вище середнього а то й високого зросту з короткою (брахикефалічною) та високою головою, з вузьким лицем, із рівним і досить вузьким носом, із порівнюючи короткими руками й довгими ногами. Ці ознаки творять антропологічний тип Українця. Порушуються ці ознаки тільки на пограничну територію з іншими народами.

Расові особливості українського народу

3 погляду етнічних особливостей, з погляду культурного, мовного та історичних основ Український народ уявляє з себе національну одиницю в великій родині слов'янських народів. Щодо расової приналежності українського народу, то в масі своїй Українці належать до південно-європейської раси, яку укр. вчен. проф. Вовк називає слов’янською. Крім того, проф. М. Грушевський Українців називає окремою расою із чисто історичного становища, як витвір довгого окремого історичного процесу і продукт фізичних, психічних та культурних факторів.