Квочка

Плеяди - галактичне розсіяне скупчення зірок у сузір’ї Тільця (понад 300). Квочка - народна назва відома в Україні. Вона пішла від видимої із землі форми розташування семи зірок: одна яскравіша - квочка і шість менш яскравих - курчата. У грецькій міфології це сестри Плеяди, названі на честь дочок титана Атланта: Альціона, Електра, Майя, Меропа, Тайгета, Астеропа і Целена. За Плеядами рухається яскраво-червона зоря Альфа Тільця, яку араби назвали Альдебаран, а слов’яни - Воляче Око. Навколо Альдебарана ще одне розсіяне скупчення зірок - Гіади (сестри Плеяд) - близько двохсот зірок.

Зоря

Зоря, Діва, Дівія - богиня-благодійниця, Сонцева сестра, яка життєдайною росою сприяє родючості (Зоре, моя Зоренько, Сонцева сестрице!)

Міфи знають двох божественних сестер - Зорю ранкову і Зорю вечірню: одна сповіщає про схід сонця, інша супроводжує його увечері на покій, і обидві таким чином знаходяться постійно поруч із світлим божеством дня і слугують йому. Ранкова Зоря виводить на небо його білих коней, а Вечірня приймає поїзд Сонця на заході.

Залізне колесо

Давньоруська назва Арктичного поясу. За старовинним повір’ям, у Залізному Колесі ув’язнені татари, які колись полонили Русь на триста років, і кінця їхньому ув’язненню не видно. Заточені ж татари за свої гріхи у залізному замку, а замок той стоїть від землі до неба на залізному колесі.

Персоніфікуючи Сонце і Місяць, люди таким же чином олюднювали і сузір’я та зорі, уявляючи їх у подобі хлопчиків та дівчаток, юнаків та дівчат, воїнів, велетів тощо, які скільки є світ прислуговують Сонцю і Місяцю.

Дівочі зорі

Давні слов'яни так називали три досить блискучі, яскраві зірки біля Становища (Чумацького Шляху). За давніми переказами, колись були ті зорі трьома сестрами-красунями. Але зійшлися з нечистою силою, повідьмилися і за це були прокляті Господом. А щоб не чинили вони лиха християнському люду, помістив їх Бог на небо зорями.

Гелело

Гелело - одне з давньоукраїнських найменувань Сонця. Давньогрецьке ім’я Сонця - Геліос. Деякі дослідники подають, що прадавня назва Південно- Східної України - Гілея (Осонцена земля) із столицею Гелон.

Гелело - це й весняне сонячно-вогняне ритуальне коло, що про нього одвіку співають в Україні: “Крокове коло вище тину стояло, много дива видало”. Такі кола-колеса палахкотіли навесні в усіх народів хліборобської культури Європи й Азії від Франції до Індії, очищаючи світ, земне життя небесним вогнем.

Віз

Сузір’я Віз уявляли у вигляді воза, який котиться по Небу. За сузір'ям визначали час після заходу Сонця: “Вже віз перевернувся, скоро світатиме”. Відома назва цього сузір’я - Кола: “...на великий же день Волосині і Кола в зорю увійшли, а Лось головою стоїть на схід (Лось - архаїчна назва Полярної зірки) ” (Афанасій Нікітін “Подорож за три моря”, XV ст.).

Вечірка

У східнослов’янській міфології образ вечірньої зорі, сестри (чи брата) вранішньої та полудневої. У замовляннях і казках усі три (або й чотири, разом з опівнічною) народилися в одну ніч. Вечірка народилася звечора, звідки й назва. Ототожнюється з Венерою - вечірницею.

Василля

Одна з давніх назв місяця у слов’ян. Місяць - член трійці небесної, обожнюваної слов’янами астральної тріади: Місяць, Сонце, Зоря. Василля - походить від давньовірменського Уацілля. Місяць - одне з головних божеств язичницької Русі, вважався першопредком:

Свята Василля діжу місила,

Пироги пекла букатії, рогатії...

Пиріг (як і вареник) - символ Місяця, його в деяких регіонах України жертвували Місяцю. Слов’яни відправляли язичницькі свята-обряди як вдень, так і в нічний час при Місяці (Купала, Коляда), тому Місяць був таким же шанованим як і Сонце.

Хмара

Здавна була символом родючості. Тим, що вона на небі, то вода з хмари - від бога; дощ - подарунок доброго бога. Образ давньослов’янської язичницької богині Хмари досліджує в народних піснях Іван Нечуй-Левицький. Образ білої дівчини, яка пере сорочки, пливе по річці і бере з неї воду, гасить пожежу, тоне в Дунаї - то міфічна богиня Хмара, що пливе по небу, гасить блискавиці і пожежі від них, рятує землю від палючого сонця і розходиться по землі водою.

Туман

У народі про туман існує повір’я, що то полотно, яке прядуть відьми і розвішують, щоб збити подорожніх людей з дороги на манівці.

У південних слов’ян туманами заправляє багатоголовий змій хала. Коли хала розсердиться він напускає на землю з гір густі тумани і шкодить визріванню посівів.

У казках Центральної Європи туман часто є наслідком варки, кип’ятіння, прядіння чи іншої діяльності демонічних істот (відьом та ін.). Він символізує невпевненість людини перед майбутнім і потойбічним, що може бути зруйноване тільки світлом (сонцем).