Сніговій

Фольклорний персонаж українців.

“Сніговій - це чепурний дядько-вуйко, гарно одягнений у свитку, в такій же шапці та рукавицях, як і в діда мороза. А сам сніговій весь білий, з снігу, а супроводиться густим туманом снігу, його не можна бачити" (Степан Килимник).

Сніговій приходить на поклик зими, стає на гору чи на хмару, бере в руки величезну лопату і як дадуть йому знак зима чи мороз - сіє сніг на землю, “...як селянин колись жито сіяв”. І летить сніг у всі боки.

Сніг

Про сніг у народі існують протилежні уявлення. Вважають нібито на небі снігу дуже багато, і небожителі, ангели, а то й святі, щоб вільніше рухатися прокидають собі стежки-доріжки - таким чином сніг сіється на землю.

Інше народне повір’я вказує, що сніг на небі утворюється з пари, яка піднімається з води та землі, з диму, який виходить з димарів. Нечисті чекають, доки того снігу набереться багато, а потім швиргають його на землю.

Роса

За повір’ями, росу випускає святий Юрій, відімкнувши небо. У день святого Юрія (6 травня за новим, 23 квітня за старим календарем) роса має цілющу силу. У давнину в цей день раненько до сходу сонця збирали росу: дівчата вмивалися, щоб хлопці любили, щоб гарними бути; люди похилого віку й хворі кропили тіло, щоб не боліло; першою росою кропили квочок, щоб курчата були. На Юрієву росу вперше виганяли худобу на пасовиська. Вважали, що корову, яку випасали на першій росі, не зможуть зурочити і видоїти відьми, хвороби її не візьмуть, ніяка нечиста сила до неї не підступиться.

Метелиця

Фольклорний персонаж українців.

“Метелиця - це молода дівчина, у білому вінку з стрічками білими, в корсетці, 10-12 разків дорогого й перлового намиста, з розпущеними косами, дуже весела, гарно танцює, в блискучих чобітках, з срібними підківками” (Степан Килимник).

Метелиця - донька завірюхи й сніговія. Вона збирає усі снігові сили разом і вони “метуть метелицю” - танцюють. А вона сама танцює гарніше від усіх, «...грається снігом, то підкидає його, то мете ним, то крутить, то кидає у вічі людяні» (Степан Килимник).

Іній

За народними уявленнями, іній утворюється від дихання Діда Мороза, який ходить лісами, готує землю і природу до зими, від утоми тяжко дихає і його подих осідає інеєм на гілках дерев. Іній не є тим природним явищем, яке має особливий вплив на співіснування людини з природою. Тому за інієм лише передбачали погоду і урожай.

Засуха

Це природне явище - велика біда для слов’янина- скотаря, а пізніше і для хлібороба. Бувало так, що по кілька років не було небесної вологи, висихала трава, гинули врожаї, дерева.

Завірюха

Фольклорний персонаж українців.

“Завірюха - це гарна, огрядна, весела молодиця. Завірюха одягнена в білий, сніговий, з сивим коміром, мережаний волочкою кожух, підперезана картатим поясом, у білих чобітках, закручена в намітку, а рукавиць не має.

Вона за наказом свого чоловіка сніговія, з своїми дітьми розносить сніг, укриває всю землю, щоб тепло було землі, щоб не вимерзли корінці рослин, укриває-застеляє всі дороги, щоб добре було саньми їздити...”(Степан Килимник).

Дощ

Дощ, як і всіляка вода, був об’єктом поклоніння. Тим більше, дощ - небесна волога, вода, яка падає з неба. Хмари у народній уяві - небесні стада, божа худоба, або ще - небесні криниці. Взимку суворі духи чи божества замикали небесні криниці і воду в них (відома легенда про крижану гору в небесах - уособлення холодної зими), сковували землю. А навесні Перун молотом розбивав крижану зимову гору, звільняв небесних корів і вони зрошували землю благодатними небесними водами - життєдайним дощем.

Грім

Посланець неба й небесного вогню. Грім, як і блискавицю пов’язували з верховним божеством неба - Перуном, а пізніше, за християнства, із святим Юрієм та пророком Іллею. Ібн-Фадлан свідчить, що слов’яни вважали удар грому за суд Божий.

Град

Щодо такого явища як град, у народі побутувало дві версії. Перша: град - то дії лихих сил, непевних, нечистих, які знущаються над людьми і людською працею. За народною уявою, град вчиняють чорти. Ніби є у небі крижана гора, з якої нечисті відбивають шматки, подрібнюють, збивають у чорну хмару і з тієї хмари кидають на землю. Чи то ще відьми та відьмаки випускають град з колодязів. У південних слов’ян

градом керує багатоголовий змій хала, який водить j грозові хмари, прибираючи подобу орла.