Вода

У давні часи людина побачила, що вода приносить велике добро, є важливим компонентом природи, оживляє землю і сприяє родючості. Слов’яни обожнювали воду, вважали її сестрою, а чи жоною світла, вогню, сонця. Поклонялися воді скрізь і всякій: морю, річці, озеру, джерелу, криниці, росі, дощу. Загальною назвою для води була назва “Дунай”. Маємо підтвердження тому в літописних згадках, у “Слові о полку Ігоревім”: "...На дунаї Ярославин голос слишиться...”, “...Дівиці поють на дунаї...”. Усна народна творчість свідчить, що воду слов’яни вважали первиною початку світу.

Вогонь

Давні слов’яни вірили в надзвичайну силу вогню, сповідували його культ. Арабські письменники називали слов’ян-язичників сонцепоклонниками. Вогонь і на небі (сонце), і на землі (домашнє вогнище) уявлявся священним, бо зігрівав землю й людину. Вогонь очищав: через нього стрибали на Купала, йому віддавали небіжчиків, яких він переносив до Вирію, через вогонь проходила молода перед весіллям. З Вирію після спочинку виходив небесний вогонь - Сонце. У багатьох міфах давніх народів (давньогрецькі, полінезійські) вогонь насампочатку є приналежністю богів; герой викрадає його і дарує людям.

Вітер

Давні слов’яни обожнювали вітер, як і інші природні стихії. Фантазія людини уявляла, що це божества чи якісь незвичайні істоти з величезних пащ випускають вихори, завірюхи та заметілі. Легкий весняний вітерець і вітер, що приносив сніг чи град - зображувалися у вигляді людських голів, які дмуть з небесних хмар.

Крила, що приписували вітрам - символ їхнього швидкого лету. За українськими переказами, у старого вітра заковані вуста. Вітри порівнювали з подихом ковальського міха в руках бога-громовика. Міх - метафора грозових хмар.

Веселка

Небесне явище, яке у слов’ян (і в інших народів) вважається ознакою доброзичливого ставлення богів, прихильністю неба. У давніх греків, наприклад, богинею веселки була непорочна Іріда, яке передавала вісті з Олімпу від Зевса і Гери на землю. Веселка у слов’янських народів має багато назв: дуга, туга, смок, цмок, веселуха, коромисло, росалка, райдуга (в рай дуга), коркобець. Наприклад, вважали, що великий смок подає до неба воду з річок; вода йде в хмари, а звідти падає дощем. Смок (веселка) всмоктує з водою ще каміння, жаб, риб тощо і все це падає потім з хмар разом з дощем.

Буря

Буря в міфології і символіці у більшості випадків відрізняється від вітру і вважається грубим втіленням сфери богів. Якщо вже сильно розсердиться на людей божество неба, грому і блискавиці - у слов’ян Перун - то роздмухує вітер, вчиняє зливу, сипле град і насилає бурю. Західні та південні

Буря

слов’яни, щоб умилостивити бога кидали під час бурі на вітер муку та крихти хліба.

Блискавка

Вражаючий розряд “небесної” електрики, який приносить на землю вогонь і зруйнування. У всіх давніх культурах є виявом і символом надприродних сил. Найчастіше - це дії бога неба або найстаршого бога, який за допомогою божественних атрибутів (молота, списа, сокири, стріл) карає на землі зловорожу силу або неслухняних людей. Як небесне явище, блискавка також виступає символом осяяння. У засушливі роки блискавка пов’язувалася з родючістю, вважалася ознакою життєдайної сили.

Шаманізм

Віра в особливо могутні надприродні можливості служителів культу.

Шаманізм як культ виник тоді, коли з'явилися люди, які існували за рахунок виконання релігійних обрядів - професійні служителі культу. Такі люди не мали власної організації (церкви ще не було), але їх вже можна назвати духовенством.

Алатир

Латир, олатир, олтар, вівтар - у слов’янських замовляннях, легендах, фольклорі камінь з чудодійними властивостями, цілющий, «усім каменям отець”. Лежить той камінь посеред моря-океану на острові Буяні, з нього проростає Світове Дерево. Давня назва Балтійського моря - Алатирське море. З-під алатир-каменя по всьому світу розтікаються цілющі ріки.

Яв, нав і прав

Яв - світла сила - яка править світом; у той же час - це і є “білий світ”. Яв - це дійсний час, суще, те, що відбувається.

Нав - у слов’янській міфології - втілення минулого, того, що відбулося, відійшло; країна мертвих, яка ворожа країні живих, що зветься Яв.

Прав - основний закон життя. За цим справедливим законом ніби існує світ. Прав - це майбутнє, те, що має відбутися.

Тризна

Обряд, який був складовою частиною ритуалу поховання давніх слов’ян і учинявся після похорону небіжчика. Є свідчення в “Повісті минулих літ”: “...A коли хто помирав, творили тризну над ним..."

У О. С. Пушкіна:

Ковши круговые, запенясь шипят

На тризне плачевной Олега,

Князь Игорь и Ольга на холме сидят,

Дружина пирует у брега;

Бойцы вспоминают минувшие дни

И битвы, где вместе рубились они...

(“Песнь о вещем Олеге”).