Требище

Требище, жертовник місце, де приносили жертви язичницьким богам. Знаходилося требище в капищі - язичницькому храмі. Требище могло бути підвищенням (глиняним стовпом, дубовим пнем) або великою чашоподібною ямою. На требищі палало непогасне вогнище, вогонь в якому підтримували жерці, підкладаючи дубове гілля. Біля жертовника знаходилася священна зброя (сокира, ніж, меч), глеки, горщики для омивання жертв та інші атрибути жертовних обрядів. Поруч з жертовником у капищі мешкав жрець.

Трапеза

Важливий момент язичницького богослужіння, поминальний банкет, бенкет, пир після поховання покійника з жертвоприношенням. Є. В. Анічков подає: “...Майже кожне моління, кожна жертва, кожне відзначення того чи іншого свята чи просто обряду-все це було пов’язане з бенкетуванням, принесенням багатої жертви, і сама можливість здійснювати велике моління становить головну надію і провідні релігійні клопоти людини

Тотем

Тотем, фетиш - прийняте в етнографії позначення надзвичайного, представленого в образі тварини (птаха, дерева) доброго генія (покровителя) або родоначальника роду чи племені (клану).

Насампочатку групі людей була відома легенда (ритуальний міф) про тотем. У тій оповідці тотем був або біля витоків роду, або захистив першопредків від небезпеки, або привів на удатне місце проживання. З часом легенда втрачалася (забувалася, переінакшувалася), але сам тотем залишався символом спорідненої групи людей.

Обереги

На глиняних посудинах (горщиках, глечиках, мисках) давні слов'яни малювали орнамент, який мав виконувати охоронну функцію. Орнамент бував різним: хрестики, кола, зірки, коса лінія (дощ), хвиляста лінія (вода) та інші. Усі ці магічні символи були оберегами, що захищали посуд і їжу в нім від злих духів.

Капища

Капища, ідолища - язичницькі олтарі, місця, де приносили жертви богам, храмові споруди, де знаходились статуї божеств.

У більшості випадків дослідники стверджують, що капища слов’ян були просто неба. Проте розкопки та літописні джерела вказують, що за часів дохристиянських вірувань слов’яни мали і культові споруди.

У 1908 році в центрі городища на Старокиївській горі відомий археолог В. В. Хвойка розкопав найдавніше капище слов’ян.

Ініціація

Посвята, введення у таїнство культу, обряд посвячення в дорослі тощо. Ініціація включає у себе міф як необхідну частину: під час обряду посвячуваному сповіщають міфи племені, які можуть знати тільки дорослі. Ініціація осмислюється як смерть і нове народження: посвячуваний, переходячи у новий статус, ніби знешкоджується у старій якості. Звідси ритуальна схема ініціації в сюжетах міфів та казок: випробування, які підстерігають героя у царстві мертвих або на небі чи в країні чудовиськ.

Ідоли

Боввани, кумири, істукани - грубо зроблені дерев’яні чи кам’яні статуї богів, з позначеним одягом, озброєні мечами, палицями, з символічними атрибутами: рогом - символом сили й достатку, чашею - символом долі тощо. Ідолів ще називали капами, звідси - капище.

Ставили ідолів у капищах - на пагорбах, на берегах річок, у священних гаях. Ідол був для язичників богом, якому вони поклонялися і жертвували. Ще ставили ідолів у оселях - домашніх богів. їх навіть брали з собою, вирушаючи в дорогу.

Жертва

Жертва, треба - дари, що їх приносили давні слов'яни, щоб умилостивити своїх богів. Ще приносили жертви духам померлих предків, обожнюваним предметам та явищам. Звичай жертвоприношення виник з уявлень про втручання в життя людини небесних богів та природних духів. Отож і віддавали їм люди частку з урожаю, приплоду, жертвували зілля, тварин, інколи навіть юнаків чи дівчат племені, аби боги були добрими і милостивими.

Дитинець

Фортеця в середині міста, невелике внутрішнє містечко, - як дитя в материнській утробі - де жили князі, правителі слов’янських міст.

Так ще називалася жертва, яку слов’яни приносили своїм містам.