Городище

Святилище давніх слов’ян, призначене для обрядових дійств під час язичницьких свят, для ритуальних жертвоприношень. Споруджувалися городища під горою чи під пагорбом біля води, навкруг них насипалися вали, прокопувалися рови, які заповнювалися водою. Мали городища два чи три входи, поблизу розташовувалися урочища з ідолами богів.

Велети

А ще асилки, великдони, осилки
- велетні-богатирі, першолюди у східнослов’янській міфології. Жили в прадавні часи. За народними переказами, велети підняли скелі, утрамбували провалля та урвища, проклали канали для річок. Хизуючись своєю силою, вони почали загрожувати небесним богам: підкидати в небо булави, так, що ті гриміли і лякали богів, хитати-розхитувати землю тощо. Боги розсердилися і знищили велетнів.

Лугом іду, коня веду

«Лугом іду, коня веду,
Розвивайся, луже!
Сватай мене, козаченьку.
Люблю тебе дуже!

Ой хоч сватай, хоч не сватай,
Хоч так присилайся,
Щоб та слава не пропала,
Що ти залицявся!»

«Ой коли б ти, дівчинонько,
Була багатенька,
Взяв би тебе за рученьку,
Повів до батенька!»

 «Ой коли б я, козаченьку,
Була багатенька,
Наплювала б я на тебе
І на твого батенька!

Ой коли б я, козаченьку,
Та й забагатіла,
То я б тебе, ледачого,
И за харч не схотіла!»

По той бік гора

По той бік гора,
По цей бік друга,
Поміж тими крутими горами
Сходила зоря.

Ой то ж не зоря —
Дівчина моя
З новенькими та відерцями
По водицю йшла.

«Дівчино моя.
Напій же коня
З рубленої нової кринички,
З повного відра!»

«Козаченьку мій,
Коли б я твоя.
Взяла б коня за шовковий повід
Та й напоїла!»

«Дівчино моя,
Чом заміж не йшла?»
«Бідна була, по наймах
служила,

Пари не знайшла!»
«Дівчино моя.
Сідай на коня,
Та поїдем у чистеє поле

За городом качки пливуть

За городом качки пливуть,
Каченята крячуть...
Вбогі дівки заміж ідуть,
А багаті плачуть.

Вбогі дівки заміж ідуть
З чорними бровами,
А багаті дівки сидять
З кіньми та з волами.

«Чи чула ти, дівчинонько,
Як я тебе кликав,
Через твоє подвір’ячко
Сивим конем їхав?»

«Ой хоч чула, хоч не чула,
Не обзивалася:
Темна нічка-петрівочка
— Вийти боялася!»

«Ой не бійся, дівчинонько,
Не бійся нічого,
Бо я хлопець молоденький.
Не зрадив нікого!»

Ой у полі озеречко

«Ой у полі озеречко,
Там плавало відеречко
— Соснові клепки, а дубове денце.
Не цурайся мене, серце!

Ой як будеш цуратися,
Будуть люди сміятися.
Вийди, дівчино, вийди, рибчино.
Поговоримо з тобою!»

«Ой рада б я виходити
І з тобою говорити,
Так лежить нелюб на правій рученьці,
То боюся розбудити!

Ти, козаче молоденький,
В тебе коник вороненький,
Сідлай коня та їдь з двора,
Бо ти не мій, я не твоя!»

Козак коника сідлає,
До коника промовляє:
«Риссю, мій коню,
риссю, вороненький,

Ой гиля-гиля, гусоньки, на став

Ой гиля-гиля,
Гусоньки, на став!..
Добривечір, дівчино,
Бо я ще не спав!

Ой не спав, не спав,
Не буду й спати!
Дай же мені, дівчино,
Повечеряти!

Я ж не топила,
Я ж не варила,
А йшла по водиченьку
— Відра побила.

Я ж не побила
— Постановила,
З гори покотились
Та й самі побились.

У мене вечеря —
Рибка печена,
Не для тебе, серденько,
Приготовлена.

Людмила Луценко, Сергей Щеглов - Ой ,гиля-гиля, гусоньки

Ой не спиться й не лежиться

Ой не спиться й не лежиться,
І сон мене не бере...
Пішов би я до дівчини,
Та не знаю, де живе.

Попросив би товариша,
Нехай мене одведе,
Так товариш кращий мене,
Він дівчину відіб’є.

Світи, світи, місяченьку,
І ти, ясная зоря,
Та й присвіти доріженьку
Аж до милої двора!

Ой, не спиться, не лежиться

Ой у полі жито

Ой у полі жито
Копитами збито,
Під білою березою
Козаченька вбито.

Ой убито, вбито,
Затягнено в жито,
Червоною китайкою
Личенько накрито.

Ой як вийшла мила,
Голубонька сива,
Як підняла китаечку
Та й заголосила.

Ой вийшла другая,
Та й вже не такая,
Як підняла китаєчку
Та й поцілувала.

Ой як вийшла третя
З-під білої хати:
«Було ж тобі, вражий сину,
Нас трьох не кохати!»

Ой там в полі жито - гурт "Сини степів"