В кінці греблі шумлять верби

В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила...
Нема того козаченька,
Що я полюбила.

Ой немає козаченька —
Поїхав за Дссну;
Рости, рости, дівчинонько,
На другую весну!

Росла, росла дівчинонька
Та й на порі стала;
Ждала, ждала козаченька
Та й плакати стала.

Ой не плачте, карі очі,
— Така ваша доля:
Полюбила козаченька,
При місяці стоя!

Зелененькі огірочки,
Жовтенькі цвіточки...
Нема мого миленького.
Плачуть карі очки!

В кінці греблі шумлять верби

Ой не шуми, луже

Ой не шуми, луже,
Зелений байраче!..
Не плач, не журися,
Молодий козаче!

Не сам же я плачу,
Плачуть карі очі,
Що нема спокою
Ані вдень, ні вночі.

Сусіди близькії
— Вороги тяжкії:
Не дають ходити,
Дівчину любити.

Я ж буду ходити
І буду любити.
Ще й до себе візьму,
Буду з нею жити!

Як умру я, мила,
А ти будеш жива.
Чи згадаєш, мила,
Де моя могила?

А моя могила
Край синього моря,
Де була між нами
Тихая розмова!

Ой ти, дівчино, горда та пишна

«Ой ти, дівчино,
Горда та питна,
Чом ти до мене
Звечора не вийшла?

Чи не була дома,
Чи куди ходила,
Чи кого другого,
Серце, полюбила?»

«Ой як я маю
До тебе ходити?
Кругом живуть воріженьки,
Будуть нас судити!»

«Ой нехай судять
Да на своє лихо!
Ми з тобою, моє серце,
Любімося тихо.

Ой нехай судять,
Да як розуміють:
Прийде тая годинонька,
Що всі поніміють!

Росла калина
Близько озера:
Чогось моя миленькая
Смутна, невесела».

Пливе човен

Пливе човен, води повен.
Та все хлюп-хлюп-хлюп-хлюп!..  3 рази

Іде козак до дівчини
Та все тюп-тюп-тюп-тюп!   3

Пливе човен, води повен,
Та й накритий листом...   3

Не хвалися, дівчинонько,
Червоним намистом,  3

Бо прийдеться-доведеться
Намисто збувати,  3

Молодому козакові
Тютюн купувати!  3

Пливе човен, води повен,
Та й накрився лубом...  3

Ой не хвастай, козаченьку,
Кучерявим чубом.  3

Бо прийдеться-доведеться
Під аршин ставати,   3

Ой у полі три криниченьки

Ой у полі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки:
Чорнявую та білявую,
Третю руду та поганую.

«Що чорняву від душі люблю.
До білявої залицяюся,
А з рудою, препоганою
Піду, мабуть, розпрощаюся!»

Не псі ж тії та й сади цвітуть,
Що весною розвиваються!
Не всі ж тії та й вінчаються,
Що любляться та кохаються!

Половина тих садів цвіте.
Половина обсипається.
Одна пара та й вінчається,
А другая розлучається.

Ой зійди, зійди,ясен місяцю

«Ой зійди, зійди,
Ясен місяцю.
Як млиновеє коло!..
Ой вийди, вийди,
Серце-дівчино,
Та промов до мене слово!»

«Ой і рада б я
Та виходити
І з тобою говорити,
Так судять-гудять
Вражії люди,
Хотять же нас розлучити!

Ой не бий, мати,
І не лай, мати,
Та не роби каліченьки.
Зав’яжи очі
Темної ночі
Та веди до річеньки!

А як приведеш
Та до річеньки,
Розв’яжи карі очі:
Нехай гляну я
Та подивлюся,
З світом білим попрощаюся!

Одна гора високая

Одна гора високая,
А другая низька...
Одна мила далекая,
А другая близька.

У цієї, близенької,
Воли та корови,
А в тієї, далекої.
Та чорнії брови.

У цієї, близенької,
Воли поздихають,
А в тієї, далекої,
Брівки не злиняють.

У цієї, близенької.
Рушник на кілочку,
А в тієї, далекої,
Брови на шнурочку.

Ой я дюю, близенькую,
Людям подарую,
А до тої, далекої,
Пішки помандрую!

 

Виктор Берников  "Одна гора высокая, а другая низька"

Ой не світи, місяченьку

Ой не світи, місяченьку,
Не світи нікому,
Тільки світи миленькому,
Як іде додому!
Світи йому ранесенько
Та й розганяй хмари,
А як же він іншу має,
То зайди за хмари!
Світив місяць, світив ясний
Та й зайшов за тіні;
А я, бідна, гірко плачу
— Зрадив мене милий!

Ольга Чубарева - Ой, не світи, місяченьку

Приїхали три козаки

Приїхали три козаки,
Та всі три однакі.
Питаються: «Марусенька
У которій хаті?»

Один стоїть край віконця,
Другий коня в’яже.
Третій стоїть під дверима,
«Добрий вечір,— каже.—

Добрий вечір, стара мати,
Дай води напиться.
Пусти дочку на вулицю,
Ой хоч подивиться!»

«Стоїть вода у ставочку,
Коли хоч — напийся.
Сидить дочка край віконця,
Коли хоч —дивися!»

«Непогожа в ставу вода
— Піду до криниці.
Незвичайна дочка твоя
— Піду до вдовиці!

Тихо, тихо дунай воду несе

Тихо, тихо
Дунай воду несе,

А ще тихше дівка косу чеше.
Вона чеше та й на Дунай несе.

«Пливи, косо, тихо за водою!
Пливи, косо, тихо за водою,

А я піду услід за тобою!
Припливемо к зеленому лугу,

Скажу тобі всю свою притугу».
В темнім лузі явір зелененький,

Під явором коник вороненький.
Під явором коник вороненький,

На конику козак молоденький.
Сидить собі, на скрипочку грає,

Струна струні стиха промовляє:
«Нема краю тихому Дунаю,