Персоніфіковані явища природи

Давні слов’яни у всьому природному оточенні вбачали живих духів, від яких залежало життя. Кожен дух панував у певній сфері, опікувався окремою ділянкою. Люди думали, як зробити так, щоб природні духи не шкодили, а допомагали, як жити в злагоді і гармонії з навколишнім світом. Вогонь, вода, грім, вітер та інші явища природи могли нашкодити, вони були сильнішими від людини, тому треба було умилостивити їх, укласти з ними лояльні стосунки.

Первісна релігія базувалася на віруваннях натуралістичних, природних. Бо для давньої людини, як подає Іван Огієнко в книзі “Дохристиянські вірування українського народу": “…все: сонце, місяць, зорі, вогонь, вода, рослини, звірина, каміння, дерева, вітер, зілля і т. ін. - усе це живе, має свою душу, чоловіковидне".

Столітні, тисячолітні товариські стосунки, життя у взаємоповазі людини з природою підтверджують мовні скарби народу. Звернемося до тлумачного словника Бориса Грінченка: “Вода - обходисвітка; білі хмарки - помолодки; туман - паморока; блискавка - мигушка; вихор - ігрець, повітриця; буря - борвій, гуррикан; вітер поривчастий - бурхайло; вітер сухий - суш; вітер сильний - шаркан; вітер зі снігом - шквиря; північний вітер - верховик; південний вітер - низовик; суха вітрова погода - суховітриця; сильний холодний дощ або сніг з вітром - хвища; завірюха - віхола, задимка, задувка, куревиця, сніговійниця, хуга, хурделиця, охиза, сипучка; лапатий сніг - пластовець; свіжий сніг - пошпай; перший сніг - обновець; замерзлий сніг на дереві - опасть; весняний сніг - окидь; тонка крига на річці - ясенець; сильний холод - скипень; ранковий мороз - недосвіт; відлига - росталь; сильний дощ - сплав; злива - сплюща; дощова погода - блюхавина; блискавиця - громовиця, моргавка; радуга - коромисло".