Племена слов'ян та їхні сусіди

Слов'яни:
“Найбільша в Європі група споріднених народів. Загальна кількість слов’ян близько 300 млн. чоловік.
Сучасні слов'яни розділяються на три гілки: східні (росіяни, українці, білоруси), південні (болгари, серби, чорногорці, хорвати, словенці, боснійці-мусульмани, македонці), західні (поляки, чехи, словаки, лужичани).

Розмовляють мовами слов’янської групи індоєвропейської сім'ї. Походження етноніма слов'яни не зовсім ясне. Можливо він проростає із загальноєвропейського кореня, смисловим змістом якого є поняття “чоловік", “людина”, “люди, які розмовляють". У такому значенні етнонім слов'яни зареєстрований у деяких слов'янських мовах (в тому числі у давньо-полабській мові, де “славак”, “цлавак” значило “чоловік”, “людина"). Цей етнонім (порівняти - словенці, словаки, словінці, словени новгородські) у різноманітних модифікаціях найчастіше прослідковується на периферії розселення слов’ян. Питання про етногенез та так звану прабатьківщину слов’ян залишається дискусійним. Етногенез слов'ян, ймовірно, розвивався поетапно (протослов’яни, праслов’яни і ранньослов’янська етнологічна спільнота). До кінця 1-го тис. н. е. складалися окремі слов’янські етнічні спільноти (племена та союзи племен). Етногенетичні процеси супроводжувалися міграціями, диференціацією, інтеграцією народів, етнічних і локальних груп, асиміляційними явищами, в яких брали участь різні, як слов 'янські, так і неслов’янські етноси у якості субстратів або компонентів. Виникали і змінювалися контактні зони, для яких були характерними етнічні процеси різного типу в епіцентрі і на периферії. У сучасній науці найбільше визнання отримали погляди, за якими слов'янська етнічна спільність першопочатково складалася в ареалі або між Одером (Одрою) та Віспою (Одерсько-Віслянська територія), або між Одером і середнім Дніпром (Одерсько-Дніпровська територія). Лінгвісти допускають, що носії протослов'янської мови консолідувалися не пізніше і 1-го тис. до н.е."

(О. С. Мыльников, К. В. Чистов. “Народы и религии мира. Знциклопедия”).