Пршемисл

У чехів генеалогічний герой, хлібороб, орач. За вказівкою княгині Лібуше, чехи обирають Пршемис- ла з роду Стадіців (Пршемисл Орач) князем.

“Пршемисл перевернув плуга лемехом догори, взяв з межі ликову торбину вийняв з неї хліб, сир, поклав на лемех і запросив послів розділити з ним трапезу...
- Тому я трапезую на залізному лемехові, щоб ви знали, що рід мій буде правити залізною рукою. Поважайте залізо! У мирні часи ви ним поле орете, у смутні - боронитесь від неприятеля. Допоки чехи матимуть такий стіл, ворог їх не здолає...
У дорогу взяв із собою Пршемисл ликову торбину і личаки. Так сказав послам:
- І вам, і майбутнім поколінням заповідаю я зберегти ці личаки як нагадування про минуле. Хай мої нащадки пам’ятають, звідки вони пішли, живуть праведно, не притісняють увірених їм людей і не засліпляться гординею, тому що усі люди рівні”
(Алоїс Ірасек).

Козьма Празький свідчить, що “...Пршемислові личаки зберігалися у Вишеграді в княжій палаті до XV ст., до гуситських війн”. Під час коронації чеські королі повинні були одягати ці личаки. Звичай відмінив Вацлав І.

Пршемисл (Пржемисл, Премисл Стадницький) жениться на Лібуше, у всьому слухається її порад і править мудро та справедливо. За порадою Лібуше Пршемисл засновує місто Прагу.

Нащадки Пршемисла жили в поселенні Стадіц до правління короля Вацлава І, який, за переказами, соромився свого селянського походження і “...звелів рід свій із Стадіц вигнати, а поселення віддав німцям” (Далімілова хроніка). Проте ще довго залишалося Пршемислове поле, з якого возили до королівського двору незвичайні горіхи. “Пршемисл увіткнув у землю горіхову палицю, якою поганяв волів... Земля дала горіховій палиці життя і соки. Наче кущ весною, палиця розбрунькувалася, пустила пагони, які вмить стали гілками, на них зазеленіло листя, між листям з’явилися молоді горішки” (Алоїс Ірасек). Якогось року паводок змив сад і горіхові дерева.

У 1841 р. на Пршемисловому полі поставили пам’ятник з написом “Тут від плуга взятий Пршемисл на воєводство”.