Східно-слов'янські народи (сучасні)

Білоруси

Основне населення Білорусі. Проживають також у Росії, Латвії, Литві, Україні, Польщі, США, Канаді та в деяких інших країнах.
Походять від давніх східнослов'янських племен дреговичів, кривичів, радимичів, древлян, сіверян, волинян; частково асимілювали деякі литовські племена (ятвягів). У складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої були колонізовані. У кінці XVIII ст. приєднані до Росії. З 1991 р. - незалежна республіка

Росіяни

Найчисельніший народ Російської Федерації. Проживають також в Україні, Білорусі, США, Канаді, Ізраїлі, Вірменії, Грузії, Латвії, Литві, Казахстані, Узбекистані та в багатьох інших країнах.
Давньоруська народність сформувалася у період державної єдності Київської Русі (IX - початок XII ст.), яка розпалася у подальший період феодальної роздрібненості та монголо-татарського нашестя. В умовах визвольної боротьби проти орди (середина XIII - кінець XV ст.) відбулася етноконфесійна консолідація князівств Північно-Східної Русі, які утворили у XIV-XV ст. Московську Русь. Після визволення від монголо-татарів почалися завоювання та переселення у Поволжя, у XVII—XVIII ст. - до Сибіру, Північного Кавказу, пізніше - до Казахстану, на Алтай і в Середню Азію. У результаті завойовницьких війн та переселень сформувалася велика етнічна територія, у середині якої та на кордонах відбувалися постійні етнічні контакти з іншими народами: фінно-угорськими, тюркськими, балтськими, романськими, західно- та південнослов'янськими, кавказькими, іранськими, монгольськими, палеоазійськими та ін.). До складу російського (руського) народу у XVII-XX ст. постійно вливалися окремі локальні групи як неслов’янського (мещера, карел, вепсів, мордви та ін., так і слов'янського походження (білорусів, українців та ін.). Протягом усього історичного періоду йшла боротьба із зовнішніми ворогами - Золотою Ордою, Лівонським орденом, польсько-литовською державою, Швецією, Туреччиною, Францією, Германією та ін.

Українці

Основне населення України. Проживають також у Російській Федерації, Білорусі, Казахстані, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Португалії, Італії, Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Австралії, Бразилії та інших країнах.

Найдавніша стоянка людей на території України (а також Східної та Центральної Європи) виявлена в околицях селища Королево Виноградівського району на Закарпатті. Учені виявили на місці стоянки 15 культурних шарів, останній датується 25 тисячами років до нашої ери - тобто Королевській стоянці понад 1 мільйон років. У цьому місці на березі річки Тиси з-під землі виходив назовні чорний камінь андезит, який дуже зручний в обробці. На місці стоянки виявлено понад 60 тисяч кам’яних знарядь праці: сікачі, скребки, ножі, вістря списів, стріл тощо.

Формування українців відбувалося на основі східно-слов’янського населення, що входило до складу Київської Русі (IX—XII ст.), перш за все Київського,Переяславського, Чернігово-Сіверського, Волинського та Галицького князівств, переважно у XIV-XV ст. Українці є автохтонним населенням території, на якій з’явилася висока глибинно доісторична Трипільська культура. Український етнос - творець і нащадок усіх культур, держав і цивілізацій, що існували на теренах сучасної України.

У часи експансії польсько-литовської держави, у боротьбі проти польських, литовських, угорських загарбників, набігів татарських ханів (XVI- XVII ст.) продовжувалася консолідація українського народу. 1654 р. Україна увійшла до складу Російської держави. У 90-х роках XVIII ст. до складу Росії увійшли Правобережна Україна та південні, а у першій половині XIX ст. - придунайські українські землі.

Назва “Україна” вживалася для позначення різних південних та південно-західних частин давньосхіднослов’янських земель ще у XII—XIII ст. Вперше назва “Україна” згадана в літописі 1187 p.- йшлося про Переяславську, Київську та Чернігівську землі. У Галицько-Волинському літописі є запис “Україна Галицька”. Француз Гійом де Боплан цю назву приклав до Галичини і Поділля (“Опис України”, 1650 p.). За часів козаччини відома назва “Україна козацька”. З XIX ст. Україною називають територію проживання українців. У 1917 р. проголошена Українська Народна Республіка. З 1919 по 1991 - Українська радянська соціалістична республіка. З 1991 р. після проголошення незалежності - республіка Україна.

Історико-географічні та етнічні території розселення українців:

Берестейщина - територія близько 32 тис. кв. км між ріками Буг, Прип’ять, Ясьолда, Нарва. За літописами, перші згадки про племена волинян та їхні міста Берестя, Кам’янець, Кобрин у 1017 році. 1044 року князь Ярослав Мудрий оволодів містом Берестя (нині Брест). З 1087 до 1157 року Берестейщина належала до Турово-Пінського, потім до Волинського князівства Київської Русі. Після була під владою Литви. Згодом утворилося Берестейське воєводство. З 1795 року Берестейське воєводство увійшло до складу Російської імперії (Гродненська губернія з повітовим містом Брест-Литовськ). На початку XX ст. - відходить до Польщі (Поліське воєводство). У 1939 році Берестейські землі приєднані до Білорусі. Нині Брестська область знаходиться в межах Білорусі.

Бессарабія - історико-географічна область, яка розташована у межиріччі Дністра і Прута; у Х-ХІ ст. знаходилася у складі Київської Русі, потім - Галицько-Волинського князівства; з середини XIV ст. - під владою Молдавських князів; з XVI ст. - Туреччини. За Бухарестським договором 1812 р. відійшла до Російської імперії (з 1818 р. - Бессарабська область, з 1873 р. - губернія). 1918-49 pp. - під окупацією Румунії. У червні 1940 р. Бессарабію включено до Радянського Союзу. З 1954 р. південна частина Бессарабії в складі Української РСР (Ізмаїльська обл.). Нині основна частина Бессарабії входить до складу держави Молдови, а південь - до Одеської області.

Бойківщина - територія у центральній частині українських Карпат (Івано-Франківська, Львівська, Закарпатська обл.). Основне населення - бойки; припускають, що назва походить від часто вживаного слова-частки «бойє”. За однією з основних версій істориків, бойки - нащадки племені білих хорватів, яких князь Володимир Великий завоював і приєднав до Київської держави. Збереглися давні звичаї, обряди, самобутній фольклор та народні ремесла.

Буковина - історико-географічний район на території нинішньої Чернівецької обл., який межує з Молдовою, Поділлям, Покуттям та Гуцульщиною. Назва від назви дерева - «бук”, яких росло у цій місцевості досить багато. За історичними версіями, у IV ст. територію заселяли анти. Потім вона входила до складу Київської Русі, Галицько-Волинського князівства. Мала назву Шипинська земля, румуни називали - Горішня Молдавія. Назва Буковина - відома з XV ст. У 1774 р. приєднана до Австро-Угорщини, пізніше відійшла до Румунії. У 1939 році в Румунії названа область Сучава (разом з Хотинським та Дорогойським повітами). У 1940 році поділена між Україною і Румунією: північна Буковина стала основною частиною Чернівецької області; південна Буковина - частина Сучавської області Румунії.

Волинь - історико-географічна область у верхів’ях Бугу вздовж південних приток Прип’яті. За однією з версій, назву отримала від городища Волинь, яке у Х-ХІ ст. було головним містом навколишніх земель (нині місто Грудек Надбузький у Польщі). За іншою версією територія називається від наймення давнього племені - волиняни, що мешкало тут після (або у сусідстві) племен дулібів і бужан. Перша згадка про Волинь у «Повісті минулих літ”. Належала до земель Київської Русі (X ст.), Володимир-Волинського, Галицько-Волинського князівств. Довго була провінцією Польщі (Речі Посполитої). Із 1795 р. землі відійшли до Російської імперії. На початку XIX ст. - Волинська губернія з центром у Житомирі. Терміни «велика Волинь”, «історична Волинь” позначають нинішні південні райони Волинської, Рівненської областей, південно-західні - Житомирської, північ Тернопільської та Хмельницької областей. У 1921 р. Волинь була поділена на східну, яка відійшла до України, і західну - до Польщі (Ризький мирний договір).

Гуцульщина - історико-географічний район, який розташований на території півдня Івано-Франківської, Чернівецької та південного сходу Закарпатської областей (східна частина українських Карпат). Населення - гуцули, від яких назва територія. Різні версії пояснень назви “гуцули”: від “гуцати” - підстрибувати у танці; від румунсько-молдавського “гуц” (“гоц”) - опришок, учасник повстань, розбишака, розбійник; від “кочул” - пастух. До 70-их pp. XVIII ст. Гуцульщина перебувала у складі Польщі, Туреччини, Молдови, Угорщини; 1920-39 pp. - у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини. Нині Гуцульщина входить до України (за винятком 8 сіл на Буковині, які належать Румунії). На Гуцульщині зберігся самобутній фольклор, народні ремесла, кухня; славиться край писанками та голосистими трембітами.
Закарпаття - історико-географічний район у західній частині України за Карпатами. Населення Закарпаття ще позначають давньою назвою - русини. У Х-ХІ ст. Закарпаття належало до Київської Русі; XI-
XIII ст. - під владою Угорщини; з кінця XVII ст. - Австрії; 1918 р. - Угорщини; 1919 р. - Чехословаччини (Підкарпатська Русь). У березні 1939 р. утворилася незалежна держава - Карпатська Україна (президент Августин Волошин), яка припинила існування під тиском військ Угорщини. У 1945 р. за радянсько- чехословацьким договором Закарпаття включено до складу Української РСР

Лемківщина - історико-географічний район по обох схилах так званих Низьких Безкидів (західна частина Карпат); північна частина належить до Польщі, південно-східна-до Словаччини, східна –до України. Назва краю і етнічної групи українців - лемки - утворилася від слова «лем” («лише”), яке часто вживають лемки. За історичною версією, давнє плем’я лемків жило по обидва боки Карпатського хребта в Галичині між річками Попрадом і Ославою та на Закарпатті у межиріччі Попраду й Ужа. У 1946-48 pp. під час зміни кордону між СРСР і Польщею частину лемків з рідних місць переселили до СРСР, а частину - до Балтійського помор’я в Сілезію. На своїх територіях лемки збереглися лише у Словаччині.

Надсяння - етнічна територія у верхів'ї ріки Сян на заході Львівської області та район м. Перемишля (Пшемисла) у Польщі. У давні часи тут було Перемиське князівство, потім територія увійшла до Великого князівства Литовського, згодом - до Польщі. Наприкінці XVIII ст. Надсяння у складі Російської імперії; з 1921 р. - відійшло до Польщі. У 1939 р. частину Надсяння - Яворівщину включено до УРСР. Перемиське Надсяння залишилося у складі Польщі. У 1945-46 pp. більшість українців була репатрійована до України, а польський уряд унаслідок операції “Вісла” (1947) переселив українців Надсяння на північ та північний захід Польщі.

Опілля - територія, яка займає частину Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей (південно-західна частина Подільської височини). Опілля - «широке поле в оточені лісів”. У давнину тут сусідили племена дулібів, бужан, білих хорватів. У середні віки була під владою польсько-литовською, австрійською. Збереглася етнічна самобутність, мова, звичаї, обряди, традиційні промисли та ремесла.

Південь - історико-географічний район між Чорним та Азовським морями і лісостепом на півночі (нині - Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська, південні райони Дніпропетровської, Кіровоградської, Донецької, Луганської областей). В античні часи у Північному Причорномор’ї були грецькі колонії, володіння Боспорського і Понтійського царств, Римської та Візантійської імперій. У X ст. ці землі - володіння Київської Русі, а у Х-ХІІ ст. - кочівля печенігів, половців, татар. У кінці XIV ст. литовський князь Вітовт відвоював територію у Золотої Орди і поширив володіння Литви до Чорного моря. У кінці XV ст. татарський хан Менглі-Гірей переміг литовців, знищив їхні укріплення. У ті часи територія отримала назву Дике поле. У боротьбі з татарами виникає козацтво: біля 1552 року утворена Запорозька Січ. З кінця XVIII ст. до 1917 р. Південь належить Російській імперії під назвою Новоросійський край (Херсонська, Катеринославська і Таврійська губернії, південь Бессарабії та західна частина донецьких земель). Нині на території трьох областей: Сумської (Михайлівська цілина), Донецької (Хомутівський степ) та Запорізької (Кам’яна Могила) створено Український державний степовий заповідник.

Поділля - історико-географічний район між ріками Південний Буг і середньою частиною Дністра. Поділля (Подолля) займає більшу частину Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та північ Чернівецької області. Вперше згадується в документах XVI ст. У середині XIV ст. територію, яка була під Золотою Ордою, відвоювало Велике князівство Литовське (під Литвою були Вінниця, Брацлав, Кам’янець-Подільський). Після Люблінської унії (1569) східна частину Поділля відійшла до Польщі (створені Брацлавське і Подільське воєводства). Через Поділля проходив Кучманський шлях, яким у XVI—XVIII ст. турки і татари нападали на Україну. 1793 р. Поділля разом з Правобережною Україною увійшло до складу Російської імперії (1797 р. - Подільська губернія).

Покуття - східна частина Івано-Франківської області (Городенківський, Коломийський, Косівський та Снятинський райони). Назва походить від слова «кут». Ця територія дійсно знаходиться в куті, який утворюють згини рік Дністра, Прута і Черемоша та їхні притоки. Назва Покуття відома з XVII ст. У XII— XIII ст. ця територія входила до Галицько-Волинського князівства; у XV—XVI11 ст. до Польщі, потім до Австрії. У 1939 р. приєднана до УРСР.

Полісся - територія у межах Поліської низовини, що займає північні райони Волинської, Рівненської,
Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей України і південну частину Білорусі. Найдавніші поселення на цій землі датуються X—VIII тисячоліттями до н.е. У IX—X ст. н.е. тут жили племена дулібів, волинян, древлян, дреговичів, ятвягів. З X ст. територія увійшла до складу Київської Русі. У середині XVII ст. київське Полісся належало до Гетьманщини. Після поділів Польщі у кінці XVIII ст. усе Полісся відійшло до Російської імперії. У 1939 р. Західне Полісся було включено до України, а Берестейщину і Пінщину - до Білорусі.

Слобожанщина - історико-географічний район, який охоплює Харківську, частину Сумської, Донецької, Луганської областей України, а також Курської та Воронезької областей Російської Федерації - перехідна зона між Середнім Подніпров’ям і Півднем України. Назва - від слова “слобода” - “поселення”. Перші такі поселення заснували учасники козацького повстання під проводом Якова Острянина у 1638 р. У XVII—XVIII ст. на території Слобожанщини було п’ять козацьких слобідських полків (Харківський, Охтирський, Сумський, Ізюмський, Острогозький). У 1965 р. Слобожанщина включена до складу Російської імперії. Центр Слобожанщини - Харків.

Прикарпаття або Підгір’я - історико-географічний район, який розташований вздовж північно-східного краю українських Карпат та ріки Дністер; займає частину Івано-Франківської та Львівської областей. Проживають етнічні групи українців: лемки, бойки, гуцули та ін., в середовищі яких зберігся самобутній фольклор, ритуали, обряди, а також народні промисли. Місцевість багата на корисні копалини: нафту, газ, буре вугілля, мінеральні води, солі, сірку.

Таврія - назва Кримського півострова та причорноморських степів у середні віки та пізніше. Про плем’я таврів, яке жило на цих територіях, свідчить Геродот ще у V ст. до н.е. Пізніше плем’я таврів відступило під тиском сарматів у Кримські гори, змішалося зі скіфами (тавроскіфи). У 1783 p., після перебування Криму під владою турків, він був приєднаний до Російської імперії і позначався у назвах - Тавріда. 1802 р. створено Таврійську губернію (на початку XX ст. до неї входили Бердянський, Дніпровський, Мелітопольський, Євпаторійський, Перекопський, Сімферопольський, Феодосійський та Ялтинський повіти). 1918 р. - радянська республіка Тавріда. Нині Таврією називають Крим та Херсонську область.