Сопілка

Сопілка

 

(Сопілка була одним із найпоширеніших у музичному побуті України інструментів. З глибини тисячоліть дійшла вона до нас із багатьма назвами: сопілка, денцівка, флояра, зубівка, теленка. За кожною назвою крилася принципова конструктивна відмінність, отже, й нові специфічні прийоми видобування звуків і різноманітна музична палітра.

У верхній отвір невеликої дерев’яної трубки вставляли свисток у вигляді денця з прорізом, уздовж трубки — п’ять-шість отворів для пальців. Це типова сопілка, яку могли зробити і верби, клена, калини, смереки, груші чи звичайної бузини. На

Гуцульщині така сопілка звалася денцівкою. Звук у неї соковитий, насичений.

А ось флояра. Від звичайної сопілки вона відрізнялася тим, що не мала свистка, а обидва кінці трубки були відкриті. Отже, звуки на ній видобувати важче. Сріблясто-витончена мелодія флояри більше відповідала мальовничій природі гір швидким грайливим струмкам.

Серед різновидів сопілки був і такий, що зовні являв собою звичайну трубку, у якої обидва кінці відкриті, а ігрових отворів немає. Звуки змінювалися засобом передування повітря. Це теленка.

Дві спарені сопілки називали денцівкою або жоломійкою. Зубівка, коса дудка, скигля — у кожної своя конструкція і відповідне забарвлення звука. Одна виспівувала пронизливим високим голосом, друга — густим, оксамитовим, третя плакала, скиглила сумним, тужливим голосом.