Велети

А ще асилки, великдони, осилки
- велетні-богатирі, першолюди у східнослов’янській міфології. Жили в прадавні часи. За народними переказами, велети підняли скелі, утрамбували провалля та урвища, проклали канали для річок. Хизуючись своєю силою, вони почали загрожувати небесним богам: підкидати в небо булави, так, що ті гриміли і лякали богів, хитати-розхитувати землю тощо. Боги розсердилися і знищили велетнів.

Велетні - першолюди або потвори є в багатьох міфах народів світу. Залишками цих язичницьких вірувань, свідченнями про них є персонажі билин (Святогор) та казок (Вернигора, Вернидуб, Крутивус).

Відомий український переказ про великдона, який був такий великий, що йому не було ні житла, ні притулку на землі. Задумав він зійти на небо. Йде, моря йому по коліна, гори переступає, дійшов найвищої гори. Став на веселку, що воду в хмари подає, та й подався на небо. Побачили те небесні боги, злякалися такого великого і не пустили до себе. Так і лишився великдон між небом і землею: хмари йому - постіль, одежа; вітри й птахи їжу носять; воду з веселки п’є. Але гірко в самоті, тяжко: плаче великдон - дощі йдуть, стогне - громи гримлять.