Веселка

Небесне явище, яке у слов’ян (і в інших народів) вважається ознакою доброзичливого ставлення богів, прихильністю неба. У давніх греків, наприклад, богинею веселки була непорочна Іріда, яке передавала вісті з Олімпу від Зевса і Гери на землю. Веселка у слов’янських народів має багато назв: дуга, туга, смок, цмок, веселуха, коромисло, росалка, райдуга (в рай дуга), коркобець. Наприклад, вважали, що великий смок подає до неба воду з річок; вода йде в хмари, а звідти падає дощем. Смок (веселка) всмоктує з водою ще каміння, жаб, риб тощо і все це падає потім з хмар разом з дощем. Зоветься “веселка” від того, що в час її з’яви небо роз’яснюється від хмар, робиться веселим. Малих дітей жартівливо лякали: “Тікайте, бо райдуга в хмари затягне”. Відоме повір’я, що райдуга своїм краєм, яким торкається землі ніби вказує на заховані скарби. Давні кельтські монети називалися “райдужними мисочками”.

Народні прикмети та повір’я про веселку:

Веселка на сході - бути гарній погоді, на заході - на дощ.

Коли веселка довго після дощу “п’є воду” - на негоду.

Зелена веселка - на рясний дощ, жовта - на добру погоду, червона - на спеку або на вітер.

Барвиста веселка після дощу - через три дні знову буде дощ.

Вечірня веселка - на добру погоду, вранішня - на дощ.

Кілька веселок на небі - буде теплий тривалий дощ.

Восени веселка - на урожай грибів.

Крута веселка - на вітер.