Волинка

Волинка

Не менш цікавим народним інструментом була волинка, або дуда, коза, баран, міх. Виготовляли її з вичиненої шкіри кози, вівці або теляти, роблячи суцільний міх, який служив резервуаром для повітря. В один з отворів міха вставляли трубку, через яку музикант вдував повітря. Друга трубка — ігрова. У ній, крім пищиків, було шість отворів для зміни висоти звука. А третя трубка з басовим пищиком забезпечувала бурдонний, тобто постійний звук. Наповнивши міх повітрям, музикант натискував на нього ліктем і посилав повітря в ігрову та бурдонну трубки, чим викликав верескливе звучання пищиків. У цей момент музикант міг проспівати один куплет пісні, супроводжуючи спів власного грою на дуді.

Волинка дійшла до нас із давніх часів. Грали на ній переважно пастухи. Сьогодні цей інструмент звучить переважно у західноукраїнських областях. Виготовляючи дуду, гуцульські майстри зі смаком прикрашають кожну її деталь, вдаючись до різьблення по дереву та рогу, карбування по металу. Шкіряний міх оздоблюють торочкою, китицями, металевими брязкальцями. Часом такий інструмент прикрашають скульптурною голівкою кози.