Зоря

Зоря, Діва, Дівія - богиня-благодійниця, Сонцева сестра, яка життєдайною росою сприяє родючості (Зоре, моя Зоренько, Сонцева сестрице!)

Міфи знають двох божественних сестер - Зорю ранкову і Зорю вечірню: одна сповіщає про схід сонця, інша супроводжує його увечері на покій, і обидві таким чином знаходяться постійно поруч із світлим божеством дня і слугують йому. Ранкова Зоря виводить на небо його білих коней, а Вечірня приймає поїзд Сонця на заході.

У слов’янських казках збереглися згадки про чудесну самопрядку, яка пряде чисте золото, про золоті і срібні нитки, які спускаються з неба. З цих сонячних ниток і виготовляється чудова рожева небесна тканина, яка зветься зорею - покривало богині.

До Зорі звертаються в замовляннях, щоб зупинити кров. “Як вечірня і ранкова зорі стануть затухати, так щоб у мого милого недугам не бувати... Нитка, обірвись - кров, запечись!..” Вечірня Зоря йде з неба, обриває рудо-жовту нитку, зникає її кривава пелена, тому, за народними повір’ями, Зорі надається сила зупиняти кров і зашивати рани.

Образ Зорі в міфопоетиці слов’ян, особливо українців, досконало дослідив Іван Нечуй-Левицький. Взагалі, у міфологіях багатьох народів Зоря постає “...в жіночім образі, як мати, як сестра сонця, як його жінка або коханка”.

У колядках, в народній поезії підмічено, що Зоря не має тих блискучих, осліплюючих кольорів, що їх має сонце. Найчастіше Зоря зображується молодою дівчиною, панною в коралях та у вінку з павиного пір’я. Перлини, які сіє Зоря - то срібна вранішня роса. Кольори Зорі швидше срібні, зеленуваті, перлові, аніж золоті. Червоні шати Зорі, як і богині Аврори - то червоне небо при сході сонця.

Давні астрономи вважали, що зорі, наче срібні гвіздки, вбиті в небесний купол і при його обертанні візерунки зір не порушуються. Насправді зірки рухаються у просторі і переміщаються одна відносно одної, хоч зміни ці побачити дуже важко. Але через тисячоліття контури сузір’їв можуть змінюватися.